Літній Київ, Юдіт (ФОТО)

Поділитися
Tweet on twitter
Друга книжка Юдіт Германн "Нічого, крім привидів" у перекладі Н. Сняданко (Харків, Фоліо, 2007)
Друга книжка Юдіт Германн "Нічого, крім привидів" у перекладі Н. Сняданко (Харків, Фоліо, 2007)

Це буде не зовсім репортаж. У тому сенсі, в якому прийнято писати репортажі: що, де й коли відбулося, хто був присутній і що було сказано. Це все, направду, можна вмістити в одне-два речення: два теплі дні в кінці вересня, 20-й і 21-й, – майже «бабине літо», яке, до слова, в німецькій мові називається так само – Altweibersommer, – київські зустрічі з неймовірною німецькою письменницею, творчість якої майже повністю перекладено українською, – Юдіт Германн. На цьому й увесь, власне, репортаж. Далі буде тільки літній Київ і Юдіт – «киянка», письменниця, яка по-справжньому любить своїх персонажів, і ще, либонь, два випадкові кадри.

 

"Киянка" Юдіт Германн
"Киянка" Юдіт Германн

«Киянка» Юдіт

Певно, це дуже символічно: потяг, що поєднує два міста, – Берлін і Київ – має назву «Каштан». Ти входиш у нього ще мешканкою  або ж мешканцем Берліна, а виходиш – уже киянкою чи киянином. Або навпаки. Зрештою, все залежить від бажання й від перших п’яти хвилин – тих, якими нове місто зустрічає нового гостя чи гостю. Очевидно, Київ зустрів свою німецьку гостю дуже приязно, принаймні – у прямому сенсі – тепло. «У Берліні тепер дуже холодно, а тут – тепло», – таким було найперше київське враження Юдіт Германн.

Письменниця читає фраґмент із третьої книжки - "Аліси"
Письменниця читає фраґмент із третьої книжки - "Аліси"

Наша розмова почалася з теми міста. Письменниця розповіла, що народилася у західному Берліні, одначе коли мур було зруйновано – а їй тоді було щойно дев’ятнадцять – переїхала до східного. На моє питання, чи любить вона своє місто, Юдіт загадково відповіла: «Я прожила там усе своє життя, тож я не можу бути об’єктивною, коли йдеться про Берлін». І справді, в одному з інтерв’ю письменниця назвала Берлін містом контрастів, містом «привабливої потворності». Ми зустрілися з Юдіт Германн у Києві, в самому його серці; вирішили всюди ходити пішки, щоби по-справжньому відчути такий новий для корінної жительки Берліна ландшафт. «У мене є водійське посвідчення, але я більше люблю ходити пішки», – зраділа Юдіт. Нам випав особливий маршрут, можливо, не зовсім типовий для іноземних туристів: Софійський собор – Пейзажна алея на Великій Житомирській – Андріївський узвіз – Поділ. По правді, маршрут, за яким мусиш якщо не полюбити, то бодай відчути до Києва щиру прихильність. І, схоже, так і сталося, адже вже по нашій прогулянці, на зустрічі у книгарні «Є», Юдіт Германн мимохідь натякнула, що хоче відчути себе справжньою киянкою: «Я живу в окремій квартирі, у мене є від неї ключі, дві кімнати й балкон. Я ще трохи в ній поживу, щоби відчути себе справжньою мешканкою міста Києва».

Двомовні читачі Юдіт Германн
Двомовні читачі Юдіт Германн

Куди поділася Соня?

Літературна тема в розмові виринула майже випадково: не секрет, що на Андріївському узвозі є пам’ятник Михаїлу Булгакову. Поряд – йому ж присвячений музей. «У мене дуже непрості стосунки з Булгаковим, – зауважила Юдіт, минаючи бронзову фігуру автора «Майстра і Маргарити», – проте моя подруга страшенно його любить, тож я неодмінно відвідаю музей Булгакова – тільки для того, щоб надіслати їй листівку й сказати, що я там була». Витримавши паузу, я наважилася підтримати тему літератури: «Я саме читаю Вашу першу книжку, «Літній дім, згодом», мені вона здається трохи сумною». «Чому?» – здивувался письменниця. Довелося пояснити: «Якби я ось просто тепер писала свою першу книжку, вона би, швидше за все, була дитяча. Світла й радісна». «Так і є, книжка сумна, – серйозно сказала Юдіт. – Я написала її у двадцять шість років. Друга книжка з’явилася, коли мені було ледь за тридцять. Третя – коли стало під сорок. Як бачите, дорослішаю я – дорослішають зі мною і мої книжки».

Володимир Панченко розповідає про перспективи видання "Аліси" українською
Володимир Панченко розповідає про перспективи видання "Аліси" українською

Якщо вірити Наталці Сняданко, котра переклала другу книжку Юдіт Германн «Нічого, крім привидів» (Х.: Фоліо, 2007) і нині перекладає третю, «Алісу» (2009), «подорослішали» не тільки теми, за які береться авторка (так, в «Алісі» йдеться про помирання: п’ять оповідань, п’ятеро чоловіків, котрі так чи інакше пов’язані з жінкою на ім’я Аліса. Усі вони помирають, тоді як ця жінка лишається жити серед речей, у яких більше немає власника), «дорослішим» стало й письмо, а речення – коротшими. До слова, головний редактор «ЛітАкценту» Володимир Панченко на зустрічі у книгарні «Є» натякнув, що за якийсь час український читач матиме змогу оцінити «зрілість» усіх трьох книжок Юдіт Германн – про видання «Аліси» українською мовою вже веде переговори одне з українських видавництв, і зі слів пана Володимира стало зрозуміло, що, найімовірніше, новинка поповнить серію «Бібліотека ЛітАкценту».

Круглий стіл "Нічого, крім Юдіт Германн". Окрім письменниці, на фото - модератор вечора Юрко Прохасько і перекладач Михайло Юрченко (праворуч).
Круглий стіл "Нічого, крім Юдіт Германн". Окрім письменниці, на фото - модератор вечора Юрко Прохасько і перекладач Михайло Юрченко (праворуч).

Відтак розмова плавно перейшла на тему критики й літературознавства. Практика круглого столу, в якому задіяні водночас критики, літературознавці, перекладачі й сама авторка (а саме такий формат мало обговорення творчості Юдіт у стінах Ґете-Інституту 20 вересня), виявилася досить незвичною для німецької письменниці. «У нас часто відбуваються зустрічі з читачами, читання, куди довші, ніж було на круглому столі, однак ніколи не буває так, щоб критики й письменники сиділи за одним столом і розмовляли», – розповіла Юдіт. У свою чергу, я пригадала запитання модератора й першого перекладача текстів Германн українською Юрка Прохаська («Літній дім, згодом», Львів: Класика, 2004), поставлене відразу ж після того, як прозвучала одна з доповідей: «То як, Ти впізнала в почутому себе?». Попросту не могла втриматися, щоб не поставити це на диво слушне питання вдруге: Юдіт усміхнулася й відповіла: «Це все було так далеко від того, що я пишу».

Галя Ткачук та інші красуні: шанувальниці творчості Юдіт Германн із автографами від письменниці
Галя Ткачук та інші красуні: шанувальниці творчості Юдіт Германн із автографами від письменниці

У такому разі, як читати тексти Юдіт Германн? «Мене часто запитують: куди поділася Соня? [Героїня однойменного оповідання з першої книги. – О.К.], – розповідає письменниця. – І чи будуть вони з розповідачем разом? Я відповідаю, що будуть, якщо читач того сам захоче». Отак, письменниця навмисне залишає для читача простір – подумати, яким чином та чи інша історія розвиватиметься далі. Імовірно, саме тому багато оповідань Германн здаються незавершеними – читач має скласти фінал у своїй голові. «Насправді, такі питання – куди поділася Соня? – мене як письменницю найбільше тішать: по таких запитаннях бачиш, що читач і справді переймається твором, долею персонажа. Якщо таких питань немає, – значить, йому байдуже», – підсумувала Юдіт.

Автографсесія почалася ще до літературного вечора
Автографсесія почалася ще до літературного вечора

Два випадкові кадри

Оскільки цей не-репортаж і так зовсім не є репортажем, я дозволю собі завершити тим, із чого все, власне, починалося. А починалося все з двох випадкових кадрів.

Десь у самому серці Києва
Десь у самому серці Києва

На першому з них «киянка» Юдіт Германн допиває чай (чи каву – ми того достеменно не знаємо) на своєму київському балконі, в самому серці міста. Поруч, на перехресті, відбувається невеличка дорожна драма між чоловіком і жінкою. Юдіт мовчки за цим спостерігає, їй незрозуміла мова, якою намагаються розібратися між собою чоловік і жінка, одначе вона всією душею підтримує жінку: «Той чоловік був неправий», – каже вона згодом, коли ми вже зустрічаємося під під’їздом.

Софія - Пейзажна алея - Узвіз - Поділ - ...?
Софія - Пейзажна алея - Узвіз - Поділ - ...?

На другому – Юдіт вивчає план міста, у якому планує провести ще деякий час – тиждень або й трохи більше. Софія – Пейзажна алея – Узвіз – Поділ. За кілька хвилин підійде екскурсовод, і ми підемо оглядати одну з найдавніших споруд у місті – Софійський собор. У нього саме ювілей – тисяча років. І як же це все-таки символічно, що місце, з якого усе починається, має таке ж ім’я, як і героїні Юдіт – Софія, Соня, Софі – письменниці з Берліна, яка сидить отут, на лавці, вивчає план міста й думає про те, як уже наступного дня вона прийде сюди ще, як спостерігатиме й думатиме про те, щоб якось подарувати читачам четверту книжку. Утім, це лише припущення, що може виникнути в того, хто дивиться на цю випадкову світлину. Тільки припущення, і більше, зрештою, нічого.

 

Фото Романа Маломужа, Ольги Купріян, Марії Гришко та Ірини Троскот.

Ольга Купріян

Народилася 1988 року на Київщині. Закінчила національний університет «Києво-Могилянська академія». Авторка численних статей, оглядів і рецензій для журналів «Однокласник», «Український журнал», «Критика», «Барабука» видання «Друг читача», сайту «Великий Їжак» тощо. Авторка книжки для підлітків «Солодкі поцілунки»