20 вересня у приміщенні Національного університету ім. М.Драгоманова відбулася зустріч Ліни Костенко зі студентами та викладачами. В рамках зустрічі було презентовано нові книги поетеси від видавництва «Либідь». Також Ліні Василівні присвоєно звання Почесного професора НПУ ім. М. П. Драгоманова.
Викладачі у мантіях, студенти з букетами квітів, безліч чергових у коридорах – до появи Ліни Костенко готувалися, як до свята. Усвідомлюючи масштаб особистості поетеси, мабуть, найскладніше – уникнути пафосу. Втім, Ліні Василівні традиційно аплодують стоячи.
Після офіційного присвоєння Ліні Костенко звання почесного професора НПУ ім. М.Драгоманова ректором університету Вікторем Андрущенком, поетеса підходить до мікрофона. Спершу згадує ті часи, коли університет Драгоманова був інститутом ім. Горького, – вона тут навчалася. Пригадує, як прогулювала пари, бо ходила збирати сухі листочки у Ботанічний Сад і послухати дзвони Володимирського собору. За таку поведінку й отримала єдину в своєму житті трійку – від викладача марксизму-ленінізму. Нині ж Ліна Костенко вірить: між університетом ім. М.Драгоманова та інститутом ім. М.Горького – суттєва відмінність. І у сьогоднішньому вузі їй було б цікаво навчатися. Тому вважає за честь отримати високе звання.
У своєму виступі Ліна Василівна також згадує добу шістдесятництва, аналізує цей період у контексті історії і власної до неї причетності. «Не було у нас “відлиги”, “Кузькіна мать” у нас була», – каже вона. Наголошує, що шістдесятники не рубрикували себе шістдесятниками, їх так назвав час. Тоді ж це були просто незадоволені режимом талановиті дівчата та хлопці, які згуртувалися навколо спільної ідеї. З сумом зазначає, що естафету «шістдесятництва» не перейняли наступні покоління. Подальші ж спроби літературних саморубрикацій, що ґрунтуються на часових рамках (сімдесятники, вісімдесятники і т.д.), на думку Ліни Василівни, не мають сенсу. Справжньому поетові не може належати лише одне десятиліття. Критикує поетеса і надмірну епатажність у літературному середовищі, бо вважає : «все починається з солідарності – не з епатажу».
«Гуманітарна аура нації» – домінуюча метафора у виступі Ліни Василівни. За словами поетеси, саме вона «дає той шляхетний образ, із яким не соромно з’явитись у світі… Одним із найяскравіших спектрів гуманітарної аури є література», – зазначає Ліна Василівна.
Окрім попередньо анонсованих двох версій книги « Річка Геракліта» на презентації була й третя – нова збірка Ліни Костенко «Мадонна Перехресть», яку поетеса присвятила своїй доньці Оксані Пахльовській. Річ у тім, що кілька днів тому Оксана Єжи-Янівна відсвяткувала ювілей. Окрім поезій, до збірки увійшли фото із сімейного архіву. Ліна Костенко зачитала присвяту доньці:
Я вчу тебе, як мову іноземну,
Як знаки, зашифровані в гербі,
Я вдячна Богу, що послав на землю
Шляхетну душу, втілену в тобі
Сигнальні примірники книги «Мадонна Перехресть» стали абсолютною несподіванкою не лише для публіки, а й для самої Оксани Пахльовської. Її реакція на подарунок була емоційною і промовистою. Коли вона отримала слово, спершу довго вибачалася за емоції, назвавши це моментом родинним, адже абсолютно не була готова до такого привітання. Оксана Пахльовська зазначила, що погортавши сторінки книги, вже зрозуміла: до неї увійшли вірші Ліни Костенко, яких вона раніше не чула.
Згодом, уже в ролі літературознавця, а не доньки, Оксана Пахльовська перейшла до аналізу «Річки Геракліта», до якої увійшли вибрані поезії Ліни Костенко різних років. Цю книгу вона назвала книгою про час у людині і людину в часі. «Найбільшим смислом річки Геракліта є те, що в ній можуть зустрітися люди, події і коди…».
Університет нагородив Оксану Пахльовську золотою медаллю ім.М.Драгоманова.
Цікавим був також виступ Валерія Шевчука. Перераховуючи «героїчних жінок України», він зазначив: «Археологи відкрили, що амазонки жили таки в наших лісах». Згадував письменник і Роксолану, і Марусю Чурай, і Олену Пчілку, і Лесю Українку… Розповів цікавий факт про те, що Роксолана була «великою поетесою», адже листувалася з султаном у віршованій формі.
Ліну Костенко ж письменник назвав прикладом героїчної жінки нашого часу та «жрекинею честі у мистецтві», а також «єдиним мужчиною на всю соборну Україну» — так як колись Іван Франко відгукнувся про Лесю Українку.
Многая Літа – співав поетесі студентський хор, а присутні в залі вкотре аплодували стоячи. Після закінчення зустрічі у залі вибудувалась довжелезна черга охочих отримати автограф Ліни Василівни Костенко. Я також була серед них…
«ЛітАкцент» щиро вітає Ліну Василівну Костенко з виходом нових поетичних збірок, званням почесного професора Національного університету ім. М.Драгоманова, а Оксану Пахльовську — з ювілеєм!
