Чернівці – місто на перетині культур, місто німецьких, румунських, українських, єврейських письменників, місто архітектурних оркестрів. Цьогоріч тут із 2 по 4 вересня пройшов літературний фестиваль MERIDIAN CZERNOWITZ. Кількість запрошених учасників із різних країн, кількість почутих поезій різними мовами, інтонаціями й тембрами, кількість слухачів і перехожих, які мимоволі чи навмисне долучалися до слухань та читань, вражала. Усе місто ворушилося, і навіть бруківка почала набувати з кожним віршем усе більшої й більшої поетичності.
По всьому місту – від залізничного вокзалу до околиць – майоріла реклама фестивалю. Великі сітілайти, банери на вітринах кав’ярень, у яких відбувалися читання молодих поетів, вивіски з оголошеннями про літературні заходи у спальних районах та кількаметрова афіша вечірніх музично-літературних заходів на арці біля входу в парк імені Шевченка – із зображеннями Сергія Жадана, Джима Моррісона та Юрія Андруховича. Усе свідчило про те, що українські літератори замахнулися на те, щоб бути не менш легендарними за рок-зірок світового масштабу.
Дивувала й географія фестивалю. Епіцентр подій вирував на Центральній площі, в сусідніх будівлях – Галереї Ратуші та Художньому музеї. Молодіжна сцена проходила в кав’ярнях на п’яти різних вулицях. У бізнес-центрі «Полюс» – на десятому поверсі, з видом на всю розгорнуту долоню Чернівців – теж відбувалися акції. У величезному підвалі цього ж бізнес-центру навіть поставили виставу за творами Ігоря Померанцева. Багатьох учасників фестивалю розселяли вже за територією самих Чернівців. Тож місто перетворилося в уявну суцільну поетичну мережу.
Одним учасникам фестивалю сподобався дещо заважкий, але музично якісний виступ Юрія Андруховича з польським гуртом «Karbido»; інші роззявляли роти від чудових німецьких поетів; багато хто відзначив влучний настрій вистави за творами Померанцева «КГБ та інші вірші», в якій щось було від постановок Жолдака, щось – від київського театру «Дах»; дехто жалівся на поганий звук під час виступу Сергія Жадана з «Собаками в Космосі» (Жадан, до речі, теж жалівся); дехто тримався за живіт і ледь не падав зо сміху під крісла від феєричних читань Сашка Ірванця. Проте різні заходи викликали іноді протилежні емоції у відвідувачів. Так, виступ гурту «Kohelet» дехто назвав особистим відкриттям, а декому вони здалися типовим дуетом – із тих, що грають у берлінських метро.
Серед цікавих подій варто згадати показ кількох відеопоезій від Poetry Film Festival «Zebra» (Німеччина). Деякі роботи поєднували незліченну кількість технік візуальної передачі поезії. На акції показували один із перших німецьких поетичних фільмів, знятий у 60-х рр. У фільмі лунали тільки звуки «б», «п», «г», «к», і кожному з них відповідав певний візерунок гілок дерева. Наприкінці з’являється голосний звук. В іншій стрічці через танець і позакадрову начитку поезії передано неможливість кохання чоловіка й жінки. Ще в одному фільмі візуальний ряд виходить за рамки відео: тут і анімація, і стоп-муві, і в’язання голкою сердечок, і комп’ютерна графіка, і повторення кадрів для більшого напруження, і проста відеозйомка тощо. Подібні фільми можна представляти не лише на фестивалях відеопоезії, такі роботи спокійно можна показувати на кінофестивалях найвищого міжнародного рівня.
Щодо українських відеопоетичних робіт, показаних у конкурсній програмі фестивалю (відеопоетичній премії «Бук»), то з п’яти фіналістів можна відзначити лише роботу формації Фармакон «Пісок» на вірш Іри Скрипник, яка й отримала перемогу в одній із двох номінацій – «кращий текстовий ряд». Іншу номінацію – «кращий відеоряд» – отримала Галина Сеншина за роботу «Гроза».
Показовою подією залучення простолюду до поезії став вільний мікрофон третього дня фестивалю. Тут читала свої вірші підстаркувата жінка в напівциганській уніформі, п’ятнадцятилітня школярочка – про калину і родину, жіночка з пакетом у руках (очевидно, щойно вийшла з магазину) читала про банківські рахунки, релігійний діяч у цивільному, в якого на обкладинці його дебютної книги – зображення Ісуса. Також грали на гітарі пісні про Афган тощо. І все це понад три години слухали кілька сотень перехожих. Ось де варто би виступати й класикам української літератури – у масах, ось, до кого вони мусять доносити свої твори, ось де має бути їхня цільова аудиторія. Хоча, приміром, на виступ Андруховича з «Karbido» прийшло більше тисячі відвідувачів.
Є й кілька зауваг, на які варто вказати, щоб фестиваль із хорошого перетворювався в дуже-дуже хороший. Так, зважаючи на бюджет MERIDIAN CZERNOWITZ (1,5 млн. грн.!), дивно, що організатори допустили кілька платних заходів. Також у парку імені Шевченка, де вечорами гуляють сім’ї з маленькими діточками, організатори хотіли зробити вечір Леся Подерев’янського й Олега Скрипки. Щоправда, влада цю ідею відхилила. До того ж, на фестивалі багато акцій відбувалося паралельно, і це дещо обмежувало відвідувачів у виборі заходів. Нерідко виникали технічні негаразди: то бракувало мікрофонів чи колонок для читань, то техніку розставляли тільки після зазначеного у програмці початку заходу, то показ відеопоезій із технічних причин перенесли з мармурової зали університету Федьковича – до червоної.
Фестиваль, який проходить лише другий рік, зайняв нішу найзначнішого літературного фестивалю України, або ж, як зазначив гість MERIDIAN CZERNOWITZ, директор видавництва «Смолоскип» Ростислав Семків, принаймні став достойним конкурентом Львівському літературному фестивалю при Форумі видавців. «Те, що з’явився такий фестиваль, як MERIDIAN CZERNOWITZ, – каже Семків, – і те, що є Літературний фестиваль при Форумі видавців, – свідчення того, що кількість фестивалів переростає в якість. Як на мене, це два прямі конкуренти, і від цього вони ставатимуть усе кращими, і доброї поезії буде більше».
Принаймні в одному показнику MERIDIAN CZERNOWITZ уже дорівнявся до Львівського літературного фестивалю – у кількості запрошених іноземних письменників. Тут можна було почути поезію більш як десятьма мовами. Богдан Задура читав польською, Уляна Вольф – німецькою, Остап Сливинський – українською, Роберт Шербан – румунською, Хаґіт Ґросман – на івриті, Еммануель Мозе – французькою, Марко Білорусець читав переклади з Міхаеля Аугустіна російською, Лесь Подерев’янський – матюками.
Натомість одна з організаторів MERIDIAN CZERNOWITZ, Христя Венгринюк, зазначила, що фестиваль не встиг реалізувати всіх ідей: «Ідей значно більше, ніж можливостей реалізації. Ідей не може не бути, бо вони завжди є. Були б тільки гроші й час, – зазначила Венгринюк. – Хоча, з іншого боку, я думаю, краще б на ці гроші, вкладені у фестиваль, фінансисти зробили шахти. Бо ми тут усі пишемо, видаємося, ходимо красиві, а в шахтах – завали».
Лишається дивуватися, як на поетичній мапі України – із практично відсутнього на ній міста Чернівці – з’явився, й уже на другий рік свого існування поставив принципово вищу планку літературних фестивалів MERIDIAN CZERNOWITZ. Іншим поетичним збіговиськам уже є що перейняти й чому навчитися в MERIDIAN CZERNOWITZ. Іншим містам і спонсорам варто також подумати, як піднімати загальний культурний рівень, як, висловлюючись словами Юрія Андруховича, поліпшувати карму.
Бо, якщо буде пристойний рівень культури, будуть і шахти.
Павло Коробчук
Усі фото взято з сайту фестивалю meridiancz.com.
