Справедливість є?

Дуже сподіваюся, що не треба пояснювати, в чому шкода переперекладів. Історія українського перекладацтва пам’ятає, що за спеціяльною вказівкою уряду СРСР переклади іноземної літератури на мови союзних республік до 1950-х рр. робили винятково за посередництвом мови «старшого брата». То була ганебна, тоталітарна і, зокрема, українофобна практика. Але вона не припинилася. Багато видавництв, що є українськими філіями російських видавництв/або частково чи повністю засновані на російському капіталі (“Мікко”, “Махаон”, “Національний Книжковий Проект”, “Країна Мрій”, “Ранок”, “Школа”), преспокійно видають переклади іноземних авторів із російської, часом навіть прописуючи це у вихідних даних! “Фоліо” теж є в цьому переліку, і саме на його прикладі я хочу показати, як можна і треба діяти.

Кілька місяців тому, коли “Фоліо” почали регулярно ловити на переперекладах із російської  (тут і тут), виникло гранично просте питання: як із цим боротися. Можна довго говорити про те, що це лише частина великого питання, “як боротися з неякісними виданнями” – нередагованими, погано оформленими, неякісно проклеєними, погано надрукованими тощо. Але не існує підстав для боротьби з перекладами через третю мову, як не існує захисту прав споживача при покупці неякісної книги. Тоді я не бачив жодних юридичних важелів для впливу на ситуацію.

Тут слід сказати, що тільки юридично, за допомогою позовів, можна впливати на ситуацію з книговиданням на пострадянському просторі. Російський ринок регулярно здригається від позовних сум різних видавництв одне до одного. Закатають кілька мільйонів недоотриманих прибутків і кілька десятків мільйонів моральних збитків – а вже й розвиднілося трохи. Але це — у Росії. А в нас Олександр Красовицький, генеральний директор видавництво “Фоліо”, почав відверто писати на своїй сторінці у фейсбуку: «Могу даже сказать, что часто приходится дешево перевести книгу со сложного языка через русский или английский, чем дорого заплатить переводчику с финского или арабского при прямом переводе».

Останньою краплею для мене — і, водночас, розумінням стратегії боротьби на всьому фронті – стала дискусія цього пана зі знаним перекладачем Наталею Іваничук:
Наталя Іваничук: А хто перекладав і чи з норвезької?
Красовицкий Александр: Через русский.
Наталя Іваничук: Так дуже багато втрачається від оригінального тексту. Нюанси норвезької зовсім інакше лягають на українську мову, ніж на російську. А хто перекладав російською? Є в Росії плеяда чудових “норвегістів”, але більшість клепають на конвеєр)))
Красовицкий Александр: Это книги Иностранки, там хорошие переводы обычно. К сожалению, цена и скорость перевода с норвежского привели бы к тому, что от этого проекта стоит отказаться.

Річ у тім, що якщо дотримуватися авторського права (чого неухильно вимагає “Фоліо”), то потрібно купувати права і на переклад мови-посередника. Досі всі заяви про перепереклад могли відправлятися в іоносферу, “якийсь там російський переклад”, хто його зна, який саме. Але пан ген. директор зволив уточнити – чим надав усій історії цілком юридичних обрисів.

Мені допомогли зв’язатися з Директором з права й ліцензій видавництва “Иностранка” Людмилою Фенченко, ось її відповідь на запит щодо ситуації: «Спасибо за информацию. Насколько я знаю, Фолио приобрели права у норвежского издательства для публикации Несбе на украинском языке. Перевод должен быть сделан с норвежского. Русские тексты официально им никто не передавал».

Тобто “Фоліо” піратить переклади “Иностранки” – давно і систематично. Бо ж “якісні”. Крім Несбьо, на згадку одразу приходять Стіґ Ларссон і Маріо Варгас Льоса, та й загалом у серії “Карта світу” багато підозрілого, як і в иншій їх серії – “Бібліотека світової літератури”.

З нетерпінням чекаю на розвиток ситуації. І він – буде.

А поки – закликаю допомогти з виявленням якомога більшої кількості переперекладів – не тільки з російської, а й з англійської, угорської та польської.

Справедливість є – і далі за текстом.