Золота медаль від Андерсена

Ганс Крістіан Андерсен

З історією свята 1 квітня, думаю, і так усі обізнані. А от щодо особливості 2 квітня, здається, мало хто знає. Виявляється, саме цього дня 1805 року народився Ганс Крістіан Андерсен – великий казкар усіх часів і народів. Нині ж на цю дату перепадає святкування Міжнародного дня дитячої книги, а водночас і церемонія вручення Премії імені Г.К. Андерсена. Отже, ніщо не забуто, ніхто не забутий. А сталося все завдяки одній чарівній леді, яка, мабуть, ще з дитинства дуже любила читати казки, а подорослішавши, вирішила своє захоплення перетворити на професійну діяльність.

1956 року з ініціативи німкені Елли Лепман ЮНЕСКО погодилося оголосити 2 квітня Міжнародним днем дитячої книги. Водночас саме ця енергійна поборниця прав дитячої літератури стала організатором Міжнародної ради з дитячої та юнацької книги (ІBBY), що об’єднує письменників, художників, літературознавців, бібліотекарів понад 60 країн світу, заразом виступаючи головним організаційним комітетом у справі вручення Міжнародної премії імені Г.К. Андерсена, яку присуджують найкращим авторам книг для малечі раз на два роки. Починаючи з 1966 року, премією нагороджується також і найкращий художник-ілюстратор дитячої книги.

Комітети кожної країни-учасниці конкурсу пропонують на розсуд комісії свої кандидатури. Шляхом таємного голосування визначається найвідповідніший претендент, якому й випадає головний приз. Решта ж може отримати втішні нагороди. Обмежень щодо можливої кількості повторюваності номінантів немає. Головне, щоб особа-кандидат на момент затвердження її перемоги була живою, бо посмертно нагорода не вручається.

Наразі не зашкодить і трохи статистики. За всю історію існування премії (понад 50 років) її лауреатами ставали 23 письменники і 17 художників-ілюстраторів дитячих творів. Географія ж нагороди сягала 20 країн світу. Першим лауреатом, а точніше лауреаткою (політика комітету з визначення тріумфатора напрочуд фемінна!) стала не надто відома українському загалові англійська письменниця Елеанор Фарджон, авторка казок «Хочу місяць», «Сьома принцеса» тощо.

Астрід Ліндгрен

А от наступна переможниця (1958 рік) вже не потребує реклами, бо нею була шведка Астрід Ліндгрен, славнозвісна креаторка милої серцям багатьох дівчаток і хлопчаків, а також їхніх матусь, татусів, бабусь і дідусів Пеппі, знаної у світі своїми задовгими панчохами. Серед наступних іменитих переможців зустрічаємо італійця Джані Родарі у товаристві сльозогінної цибулинки Чіпполіно, фінку Туве Янссон зі своїми зовсім нестрашними, натомість дуже добрими тролями, англійця Льюіса Керролла у компанії вічної мандрівниці й любительки дзеркал Аліси та багатьох інших.

На відміну від багатьох нагород Премія імені Андерсена аж ніяк не є комерційною, тобто за неї не дають жодної грошової винагороди, а призи напрочуд символічні, у своєрідному дитячому стилі. Так, головний переможець отримує (майже як шкільний випускник) медаль. Однак медаль не просту, бо ж вона не тільки золота, чим може похвалитися той же колишній учень, а ще й оздоблена викарбуваним профілем великого казкаря. Друга нагорода передбачає пишномовний титул – «Особливо відзначений Міжнародним журі Андерсена». Третя – внесення лауреата до «Почесного списку Андерсена» з врученням відповідного диплому. Словом, стати лауреатом головної премії чи бодай бути внесеним до видатного списку напрочуд престижно. Це відразу ж офіційно закріплює професійний статус митця-переможця й ледь чи не прирівнює його до пафосних нобелівських лауреатів, адже дуже часто нагороду Андерсена так і називають – Мала Нобелівська премія чи Дитячий Нобель. І хто його знає, що важче: писати для рафінованих дорослих читачів чи для ще не заангажованих дітлахів?

Всеволод Нестайко

До речі, українські автори теж мають чим похвалитися, адже серед численних лауреатів, нагороджених Почесними дипломами і внесених до Почесного списку Андерсена, є й два наші співвітчизники. Першим вітчизняним переможцем став Богдан Чалий за фантастичні пригоди свого чарівного Барвінка з поеми-казки «Барвінок і Весна». До речі, самого автора на церемонію нагородження до Бразилії пильна радянська влада так і не пустила. Замість нього премію отримувала інша, теж нам відома, номінантка – Агнія Барто. Другим же українцем, який потрапив до заповітного списку 1979 року, пощастило стати Всеволоду Нестайку за його вікопомний пригодницький роман «Тореадори з Васюківки». Сподіватимемося, що на цьому андерсенівська одіссея наших авторів аж ніяк не скінчиться.

У росіян же з премією доволі особливі взаємини. Власне Раду з дитячої книги Росії (Національну секцію) було організовано ще 1968 року. Й ледь чи не відтоді її незмінним головою залишається славнозвісний Сергій Михалков: літературний батько дяді Стьопи, а за сумісництвом двічі герой соціалістичної праці, лауреат Ленінської премії, автор славнозвісного гімну СРСР. Користуючись тим, що безпосередньо національні комітети мають висувати претендентів від своїх країн на почесне звання, скромний автор уже встиг сам себе номінувати ледь чи не вісім, а може й більше, разів (і таки втрапив до списків почесних обранців, з чим його щиро вітаємо).
Втім, подібна наполегливість і затятість відверто обурювала й продовжує обурювати творчу спільноту Росії, що й змусило представників російського Пен-центру надіслати 2002 року листа на адресу Андерсенівського комітету з проханням висунути на їхню пряму вимогу кандидатуру далеко не пересічного дитячого автора Едуарда Успенського, якого повсякчас ігнорує й нібито не помічає шановний голова російського комітету. На жаль, незважаючи на доволі високий перекладний рівень творів Успенського (тексти перекладено на 25 мов), обізнаність світової дитячої, й не лише дитячої, спільноти з його Чебурашкою та крокодилом Геною (у Швеції свого часу друкувався журнал «Гена і друттен», а Астрід Ліндгрен особисто фотографувалася з улюбленими героями-іграшками), суворо загартований радянськими реаліями пан Михалков ніяк не може погодитися на цю для нього, вочевидь, політично недоречну кандидатуру вічного опозиціонера.

Серед авторів і художників країн СНД Почесними номінантами ставали близько 20 осіб, серед яких, крім самого С. Михалкова й уже згадуваної А. Барто, – А. Алексін, С. Алексєєв, Ч. Айтматов, Н. Думбадзе, І. Токмакова, Г. Павлишин, Л. Токмаков тощо.

Втім, боротьба партій дяді Стьопи й Чебурашки досі триває, а час спливає. Премію ж Андерсена вручають лише живим авторам…