«Кім» Кіплінґа: хороший, поганий, колоніальний
Писати про класичні романи – завжди ризикована ідея, адже за ними тягнеться довга інтерпретативна традиція
Рецензії
«Транзишн» Михеда: час змінюється, глядач і споживач – ні
Сучасний український літературний простір існує в такому форматі, коли автор не має давати автокоментаря до свого ж твору
Як ти підеш на війну? (Рецензія на книжку Сергія Гридіна «Сапери»)
Корпус прози про АТО приростає й нарощується
Хто кого загубив у Землі Загублених, або Що найстрашніше у маленьких страшних казках Катерини Калитко?
Збірка з дев’яти оповідань, що вийшла під спільним заголовком і пунктирно-наскрізною темою «Земля Загублених», – друга книга малої прози Катерини Калитко
Нічий віслюк і людина: рецензія на «Платеро і я» Х. Хіменеса
«Андалузька елегія» – саме так визначив жанр твору сам Хіменес, і тут варто зупинитися окремо.
Треба мати серце, щоб його роздерти: «Серцедер» Бориса Віана
«Серцедер» у романі Віана «Піна днів» – це унікальна та надзвичайно жорстока зброя
Лікнеп по-європейськи для європейців
Втомленим відсутністю якісної інтелектуальної іронії в сучасному культурному просторі книга «Європейська абетка» на деякий час дарує справжню полегкість
Про невибуховість
«Бомба» – це історія про велику політику й маленьких людей, спорт і любов, воду й бомби різної сили
З нами стався «Інтернат»
Нібито все просто. А долоні – пітніють
«Танжер»: робота над контекстом
Наразі виходить, ніби авторові набагато простіше пояснити те, про що його книжка, аніж, власне, втілити свій задум за допомогою художньої літератури як іструменту