18 квітня 1921 року Валер’ян Поліщук (23 роки) записав у щоденнику:
18 квітня 1921 року. Оце перечитую «Великого Молоха» В. Винниченка. Дав мені Ровинський, як були з Петрицьким у нього. Дав, тому що М. Любченко заборонив його ставити на сцені Шевченківського театру, мовляв, «показує перевагу індивідуума над колективом». Ну, коли й це вже політика, то тоді яка ж зараз азія на Вкраїні в мистецтві. Я зараз обурений до неможливого. Піду до Любченка лаятись. Врешті ж треба розв’язати питання про взаємовідносини «я» і колективу так, щоб все було ясно. Не розчерком пера рішаються світові проблеми і не Любченко у Києві це зробить. Фу, яка мерзота. Якраз, на мою думку, її треба ставити перед усіма — хай розв’язують.
Вчора Таня питає мене, чи їй їхать у Харків. Бо коли вона їде — її життя знову зв’язується зі Всеволодом. А воно ж її гнітить, він з нею люде чужі. Я й порадив зробити так, як каже чуття. Хочеш їхать — їдь, а не хочеться, то не мудрствуй лукаво про мораль, обов’язок — не їдь. І все так ясно. Взагалі, треба жить, щоб усе було ясно. От у мене ніколи тепер не буває вагань, все так просто, прекрасно, бо мені в житті зараз все геть чисто ясно.
Снився мені Валеріян Підмогильний, що я женився з Лелею і що Ровинського заарештували.
***
«Великий Молох» (1907) — драма Володимира Винниченка про знеособлення особистості і підпорядкування «Я» соціаліста-ніцшеанця Молохові колективности.
Ровинський Дмитро Демидович (Діомидович) (1888–1937) — український актор, режисер і театральний діяч. З 1919 року працював у Першому театрі Української Радянської Республіки ім. Т. Г. Шевченка, у 1921-му став головним режисером і керівником театру.
Петрицький Анатолій Галактіонович (1895–1964) — український художник-авангардист.
Любченко Микола Петрович (псевдонім Кость Котко; 1896–1937) — український прозаїк і журналіст, політичний і культурний діяч.
Шевченківський театр — розмовна назва Першого театру Української Радянської Республіки ім. Т. Г. Шевченка.
Таня — Кардиналовська Тетяна Михайлівна (1899–1993) — подруга Поліщука, познайомилися 1919 року в Кам’янці-Подільському. На той момент дружина Всеволода Голубовича, який перебував у Харкові під судом у справі українських есерів.
Всеволод — Голубович Всеволод Олександрович (185–1939) — громадсько-політичний і державний діяч. Голова Ради народних міністрів і міністр закордонних справ УНР.
Підмогильний Валер’ян Петрович (1901–1937) — український письменник. Друг Поліщука, познайомилися в Катеринославі, куди 1914 року у зв’язку з воєнними подіями перевели Луцьку гімназію, де вчився Поліщук.
Цього самого дня, 18 квітня 1921 року, Микола Зеров (30 років) написав сонет «Nature-morte». Це другий у циклі з п’яти віршів «Lucrosa», створеному протягом березня–червня 1921 року в Баришівці на Київщині, де тоді жив і працював поет.
Лукроза — жартівлива назва Баришівки від лат. lucrum — бариш. Тут у 1921–1923 роках учителювали Микола Зеров, Освальд Бургардт і Віктор Петров.
NATURE-MORTE
Kennst du das Land..?
Я знаю край: скоропостижні арки
І над дорогою старий жидівський дім.
Поріддя Ноєве, там Хам і Сим
Знов поєднались без розмов і сварки.
Там грабівник і безсоромний мім
Беруть на жеребок шапки й чумарки.
На килимах затоптані цигарки
І понад кріслами смердючий дим…
А над вертепищем Маркс і Лассаль…
В очах у Маркса залягла печаль,
Шляхетне серце тягота притисла:
— Лассалю! Та невже в одвіті ми
За ці брудні й понівечені крісла,
За ці лихі й подерті килими!
18.04.1921
Епіграф «Чи знаєш край?..» узято в вірша Йоганна Вольфганга Ґете «Міньйона».
«Скоропостижні арки» — святкові арки при в’їзді в Баришівку, прикрашені сосновими гілками, які швидко висихали і хвоя осипалася.
Хам і Сим — біблійні персонажі, сини Ноя, які пережили Всесвітній Потоп. Від Хама пішли чорношкірі народи, від Сима — близькосхідні (семітські). Ной прокляв Хама і віддав його сина Ханаана в рабство двом іншим синам — Симу і Яфету.
Мім — в античності актор або скоморох.
Маркс Карл (1818–1883) і Лассаль Фердінанд (1825–1864) — німецькі філософи-соціалісти, політичні діячі.
