23 березня 1921 року Валер’ян Поліщук (23 роки) записав у щоденнику:
23 квітня березня. Тю — і місяці перекручую. Був учора у Віри Ромасюкової. Моя гімназіяльна радість. Скільки монограм для неї було написано в сшитках, книжках, на партах. А її батько, що мені дав руку, щоб я увійшов до [клуні знаття], яке мені запахло тоді, як сіно, де то він зараз. Казала, що десь в Одесі. Седів у Чека. А Віруша й не сподівалась, що з мене вийде. Вона така уютна. По-старому — щоб наверстати старе, ми говоримо «ти». Тоді вона так і не знала, що я її любив гімназіяльним почуттям. Тепер сказав. У неї такі теплі груди, бідує бідненька, голодує, нікуди не ходить, казала, що торік хотіла навіть отруїтися. Сьогодні підемо, краще сказати — поведу її до Шевченка.
У Ронці ще кілька раз бував. Потім вона сама почала таки зазнаватись. Захотіла приказувати, думала, що я раб уже тим, що відріжняю її від других. «Якщо не зробите того й того, то я з вами не буду й розмовляти». Ну, як задля того тільки мене цінують, то я плюю.
Останній раз було з-за «Грона». Не прохає, а тоном мого обв’язку наказує, та ще й при хлопцях. Був і Осьмачка, який мене тепер ненавидить. Вона, певно, перед ними хотіла похвалиться, що от, мов, той диктатор Поліщук (яким мене називали в «Гроні». І дивно, мою диктатуру скинули, зробивши роскол літературно-мист. течії і нашого об’єднання. Частина пішла до Тичини, а частина залишилась зо мною. На їх боці зараз більшість: і Всевидат, і Григорук, і деякі комуністи, і дурноголовий Євг. Касяненко, а вони нічого не зроблять. Як вони промажуть справу, тоді я з однодумцями знову буду робить. Шкурупій і Петрицький зо мною. Петрицький навіть мого портрета малює. Терещенко Микола хитається між мною і музагетівцями вроді Меженка та Тичини, а Косинка дурень зазнався, і що недавно так мене хвалив, тепер страшенно лає. Яка мінливість серед мистців у відношеннях між собою.) Так я про Рону, хотіла, напевно, показатись. «Ви повинні для мене принести» — тоді я кажу (було в театрі, йшли «Гайдамаки»): «Ви хочете як Польща — показувати лишень рукою. Заплатіть 1500 карб. за книжку, як всі». — «Коли не принесете, то я з вами не розмовляю». Ах, думаю собі, то мене так цінуєш. Із-за того рвати. Добре. І вже з місяць я не буваю в неї, не кланяємося. Хоча бачимось випадково. Finis.
Хоч спочатку я хотів загладити. З театру кликав її на розмову. Вона при всіх: «Вибачтесь передо мною, тоді будем розмовляти». В чому? Та йди ти…
Віра якась хмура. Така вона й була, життя її не гріє. А я ж як радий, що тепер живу. Щасливий, хоч і паршиво жити, але зате відчуваю, що живу.
А між іншим, де ініціативу бере одна або кілька сильних людей, там завше діло, де маса або уповноважений колектив, там завше провал. Де самочинно диктатура захоплюється, там більші наслідки, ніж там, де по загальній згоді, яка завше одтягає, коли одна особа розумніша уже встигає передбачити і почати роботу.
Краще масу вести за собою, відчуваючи, що вона трошки згодом сама мусить дойти до того самого, ніж чекати поки той рух буде загальним бажанням і тоді когось висуне. Багато часу пропаде марно, а хоч і <нрзб>
Ромасюк (Ромасюкова) Віра Трохимівна — подруга Поліщука з часів навчання в Луцькій гімназії, донька інспектора цієї гімназії Трохима Івановича Ромасюка (1871–1964). Померла в Києві в 1990-х роках.
Ронця — Вероніка Олександрівна Черняхівська (1900–1938). У кінці 1920 — на початку 1921-го пара переживала бурхливий роман.
«Гроно» — літературно-мистецька група, зорганізована в Києві на початку жовтня 1920 року з ініціативи Валер’яна Поліщука, розпалася 1921 року. Пропагувала динамізм, динамічний стиль, пртиставляла себе Пролеткульту. Видала збірники «Гроно» (1920) і «Вир революції» (1921).
Осьмачка Тодось (Теодосій) Степанович (1895–1962) — український поет і прозаїк.
Всевидат (Всеукраїнське видавництво) — назва українського державного видавництва з квітня 1919 року до 30 серпня 1922 року (до того з 14 січня 1919-го — Українське центральне агентство з поширення друку, після того — Державне видавництво України (ДВУ)).
Григорук Євген Максимович (1899–1922) — український поет, перекладач, організатор видавничої справи. Заснував і керував київською філією Всевидату (1920–1921).
Касяненко Євген Іванович (1889–1938) — громадсько-політичний діяч, журналіст, перекладач, інженер.
Шкурупій Гео (Георгій) Данилович (1903–1937) — український поет і прозаїк, один із чільних представників українського футуризму. Активний учасник групи «Гроно» в 1920–1921 роках.
Петрицький Анатолій Галактіонович (1895–1964) — український художник-авангардист.
Терещенко Микола Іванович (1898–1966) — український поет і перекладач.
«Музагет» — літературно-мистецька група в Києві у 1919–1920 роках. Видало однойменний «місячник літератури і мистецтва» (строєне число).
Меженко Юрій Олексійович (справж. Іванов; 1892–1969) — український літературознавець, бібліограф, книгознавець. Учасник і теоретик «Музагету».
Косинка Григорій Михайлович (справж. Стрілець; 1899–1934) — український прозаїк і перекладач. Учасник групи «Гроно» у 1920–1921 роках.
«Гайдамаки» — інсценізація Лесем Курбасом однойменної поеми Тараса Шевченка 1919 року. У 1921-му в Києві йшла на сцені Першого українського державного драматичного театру імені Шевченка, куди незадовго перед тим влився «Молодий театр» Курбаса і його вистави стали частиною репертуару нового театру.
«Польща» — тут: персонажка вистави «Гайдамаки».
