24 лютого 1921 року Михайль Семенко написав чотири вірші. Цього дня він був у Москві — проїздом до Риги в складі делегації, яка мала підписати Ризький мирний договір. А проте вірші, написані в найближчі тижні, всі присвячено любовним стосункам із невідомою — можливо, уявною — жінкою.
Вірш входить до циклу «ЗОК» (можливо, це ініціали), який складається з віршів, написаних протягом лютого-травня 1921 року, після виходу збірки «Проміння погроз».
Михайль Семенко
РАНА
Ранила мене
в моє серце —
я не прощу.
Я знайду тебе —
Я знайду.
Я заховаю біль —
я заховаю в собі.
Я закушу тугу —
я закушу.
Ранила мене в моє серце
ти.
24.II.1921. Москва
ПЕСТИЛА МЕНЕ
Пестила мене
шепотіла:
гарно.
Шепотіла в ухо:
мій.
Гладила і шепотіла:
скажи.
А після говорила:
ти — чужий.
Прощались —
цілувала, цілувала.
Я боюсь:
ти знала
що я не забуду тебе.
24.II.1921. Москва
БОЛЮЧИЙ ЗНАК
Весною розіллється ріка
між гір.
Згадуєш — тремтить рука
і в далеч зір.
Повільність в твоїх словах
і загадковість фраз.
Ти зрадиш в сльозах
ще не раз.
Ти хочеш — весною — так
рідний Алтай.
Ти залишила болючий знак.
Зачекай!
24.II.1921. Москва
ВОНА
Сніговими вулицями
візники.
Може скоро забудеться
і ранок скаже: кинь.
Може місто загрюкає
міліоном рук —
серце моє застукає
без мук.
І все одна тема —
кохання — вона —
життя мого емблемна
труна.
24.II.1921. Москва
