Анотація:
«Спадщина» — унікальне академічне періодичне видання, у якому публікуються найновіші вітчизняні дослідження з текстології і джерелознавства та не оприлюднені досі архівні матеріали українських письменників і культурних діячів. Нещодавно вийшов том ХIIІ/ХІV «Спадщини», який уже прочитала Ярина Цимбал і розповіла про нього в рубриці «КультКритики» тут. Сьогодні ж пропонуємо вам три листи Петра Антоновича Косача до дружини Ольги Петрівни Драгоманової-Косач, відомої під псевдонімом Олена Пчілка. Це листи один, сто один і сто тридцять один, а всього у «Спадщині» опубліковано 166 листів із подружнього епістолярію Косачів — усе, що збереглося.
Уривок:
1. Петро Антонович до Ольги Петрівни
Луцьк, 4 лютого (23 січня) 1881 року
23. 01. 1881 Луцк1
Твоє письмо, чарівниця, вернуло мене до життя. Я знов співаю і виспівую тебе, моя зоре, моя Оля, я за тебе кинусь в море!
Все ж таки, золота рибка, я хочу бачити тебе ще в Києві — і приїду. Щоб діло справить, як слід, в Києві, і щоб не задержувати, я виїду звідси во вторник зрання і буду вечором там. Поки ти приїдеш, управлю всі діла — і з тобою додому. В Житомир можна не заїзжать, бо там діла не такі нагальні, як та київськ[а] покупка.
Ліля зовсім здорова2. Лесю ще мажемо і купаємо, а проте вона вже не плаче3. Михась4 і я здорові.
Який я радий, що тобі твоя поїздка удалася! Ой, як би скоріше побачиться, моя кралечко! Да якби у тебе були такі думки, як в посліднім листочку!
Цілую тебе без счоту, без ліку й міри
Весь твій П. Косач
P. S. Усе сповню, все привезу, і ноти, бумагу, і письма, що є до тебе.
101. Петро Антонович до Ольги Петрівни
Київ, 21 (9) травня 1902 року
Киев 9 мая 1902 г.
Что это значит, милая Оля, что ты не едешь сюда и не пишешь? Я успел съездить в Таращу и к Уманю, наговориться с людом до хрипоты, вернуться, а тебя все нет и нет. Я ничего не понимаю, и хотя я волк, по твоим словам, — а все же скучаю, и даже беспокоюсь за тебя. Уж не заболела ли ты от труждений по Гаям, Садам и Горам? Хотел сегодня посылать телеграмму, так дети не дали. Саша тебе писала5, и тоже ты не отвечала. Пашка и она сегодня едут во Мглин, а Тоська6 вчера уехал — [в] Рыгу–Дрезден.
Оксане нашей очень плохо и водолеченье что-то не быстро действует. Мак[сима] Ив[ановича] дела не ахтительны, и едва ли ему скоро придется вызволиться7. Миша уже перевез своих в хутор, а к 15 вертается в Харь[ков] до экзаменов. В июле обещает быть в Гадяче. Пользуюсь приездом сюда Кутовенка и посылаю это письмо. Если ты его завтра получишь, то сей час же телеграфируй, иначе я буду очень беспокоится и дети плакать. Пожалуйста сей час же телегра[фируй]. Все тебя целуют. Желаю тебе быть здорову и счасливу, дуже цілую и зостаюсь твой П. Косач.
131. Петро Антонович до Ольги Петрівни
Колодяжне, 18 (5) жовтня 1905 р.
Колодяжное 5 окт[ября] 1905 г.
Письмо твое, милая Оля, я получил и очень огорчился твоими делами и твоим настроением духа! Жалко мне тебя, совсем основательно пугающуюся, — сыпной тиф большая беда8, — и досадно на все обставины до Куперьяна наглостей включительно, т[ак] к[ак] знаю на сколько для тебя трудна борьба со всем этим! Бедное ты мое — брось все квашенья и их авторов и приезжай зимовать со мною и детьми! Здесь хоть нет затруднений от привилегированной прислуги и обставишься по «помещичьій», а уже в Киев слетать куда удобнее чем из Гадяча. А мыслима ли зима без Киева? Правда нет?
Посылаю тебе накладную на посланные вчера саженцы. Заплатить за тюк придется 1 р. 50 коп., которых мне посоветывали не платить для обеспеченности доставления. Щепы я выбрал все груши, т[ак] [к]ак] деревца лучше затянули прививки, а это гарантия, что примутся. Желаю чтоб все посылаемое хорошо росло!
Жалко коня продавать за 55 р. и по моему он мог бы послужить, дуже молодый, — проте як знаешь. А може хочешь, щоб мы все зібрались на житье в Гадяч, — то зберемось, заведем хозяйств и к этому коню ще других купим. Ведь жить не то на три дома, а даже на два нам будет не по средствам!
Здесь я по трошку управляюсь: картофля окончена, — накопали 275 корцев хорошей и 70 ко[р]. мелкой. Дают по 15 коп. пуд. Пудов 1000 продам. Деревья в саду окопал. Убираем огород и эту неделю орëм на зябь, а затем примемся за молотьбу. 3-х волов и 4-х старых коров отделили для подкорма мелкою картофлею, чтобы 18 продать. Эти операции обеспечат ноябрский взнос Дв[орянскому] земскому банку. Зерно — чистый доход.
Про выборы здесь мало говорят, проте я при всяких встречах свое желание быть выборщиком посуваю вперед и думается, що в Житомир поедем, а там уже будем соображать на счет думы9. Ото б була штука!
Напиши ж міні, как ты ликвидировала Лит[ературное] общ[ество]?10 Спустила ли лужу с Кошевым?11 И управила дела с домами? Про все Гадячске, и Киевске, и тутешне.
Цілую тебе міцно-міцно, и бажаю — найперше здоровья, а на дали всего найкращого в житью! Твій П. Косач.
P. S. Вчера міні сказали, що И. Я. Рудч[енко] умер. Чи правда сему?
Чи ты продала чорну корову? И сверстницы вже зубы теряют, задерживать их нечего. Її заміне її дочка.
Примітки:
1 Із 7 листопада 1878 р. по 19 вересня 1891 р. П. А. Косач служив головою Луцько–Дубенського з’їзду мирових посередників, куди його перевели зі Звягеля (нині Новоград-Волинський). Це сталося після того, як він із дружиною влітку 1878 р. були у Парижі на відкритті сьомої Всесвітньої промислової виставки, там зустрічалися з М. П. Драгомановим, відвідували зібрання з П. Кропоткіним, В. Засулич та ін. Це стало підставою для переведення П. А. Косача до Луцька. Т. Скрипка пише, що «Петру Антоновичу пропонували декілька міст, але він вибрав Луцьк, мабуть тому, що давно мав намір придбати маєток на Волинському Поліссі й закласти “родинне гніздо”, і тому, що в цей час посада голови з’їзду мирових посередників у Ковелі була зайнята, її займав М. П. Карташевський». Сім’я переїхала до Луцька 1879 р. і мешкала у будинку по вул. Кафедральній поруч з костьолом, недалеко від замка Любарта. Луцьк тоді входив до Волинської губернії Російської імперії й був адміністративним центром Луцького повіту. Посада голови мирових посередників зобов’язувала мати відповідну освіту, дворянський чин і майно. Петро Антонович мав вищу освіту, чин дійсного статського радника (ІV клас Табеля про ранги), майновий ценз 3 тис. руб. у вигляді нерухомості на Чернігівщині.
2 Йдеться про другу доньку Косачів — Ольгу Петрівну (1877–1945, у шлюбі Косач-Кривинюк; у сімейному колі її називали Ліля). Спочатку отримала домашню освіту, потім вступила до Київської жіночої гімназії А. Дучинської, яку закінчила 1897 р.; 1903 року закінчила Жіночий медичний інститут в Санкт-Петербурзі, деякий час працювала лікарем. 1904 року вийшла заміж за Михайла Кривинюка, молоде подружжя замешкало у Празі. Перекладала з французької та інших європейських мов, відома в літературі під псевдонімом Олеся Зірка. У 1921 р. разом з родиною жила і працювала в Могилеві-Подільському. 1924 р. повернулася до Києва, де працювала вчителькою української мови, а згодом — бібліографом у медичній бібліотеці. Улітку 1943 р. виїхала до Львова, потім у Прагу, а згодом до Німеччини. З 1930 до 1945 рр. працювала над книгою «Леся Українка. Хронологія життя і творчості», яку після її смерті у Нью-Йорку в 1970 р. видала сестра Ізидора Петрівна Косач.
3 Йдеться про Лесю Українку (Ларису Петрівну Косач, у шлюбі Квітка; 1871–1913). На початку січня 1881 р. «у Лесі вперше почала боліти права нога. Вважали, що то “гострий ревматизм”, робили ванни і втирання. Спочатку були такі гострі болі, що Леся аж плакала, не вважаючи на свою терплячість. Потім стало легше, Леся вже не плакала, але її ще купали й мастили який час». Як згодом виявилося, то насправді був «початок туберкульозу кістки».
4 Косач Михайло Петрович (1869–1903) — старший син Косачів. Учений-фізик, метеоролог, письменник, перекладач (друкувався під псевдонімом Михайло Обачний). У 1888 р. вступив на математичние відділення фізико-математичного факультету Київського університету, але в 1891 р. перевівся до Дерптського університету (м. Дерпт з 1893 р. — Юрʼїв, нині — Тарту), який закінчив у 1894 р. У 1893 р. одружився з Олександрою Євгеніївною Судовщиковою. Працював у Юр’єві на посаді асистента, а з 1901 р. дістав посаду приват-доцента на кафедрі фізико-математичного факультету Харківського університету, куди переїхав зі своєю родиною. Помер від дизентерії.
5 Йдеться про Олександру Антонівну Шимановську, сестру П. А. Косача. Згаданий лист невідомий.
6 Згадуються сини Олександри Антонівни Шимановської.
7 У ніч з 21 на 22 квітня 1902 р. у Києві було заарештовано студента п’ятого курсу медичного факультету Київського університету Мережинського Максима Івановича, як члена РСДРП. Леся Українка в листі до М. В. Кривинюка від 12 червня 1902 р. писала: «М[аксим] Ів[анович Мережинський] випущений уже досить давно (тижнів два), діло його ще не скінчене, але, певне, воно не дуже серйозне, коли самого обвинуваченого пустили. Та й справді у нього мало що знайшли. З листів деякі були не дуже то добрі, але, здається, тому не придали значення».
8 У вересні–жовтні 1905 р. в Гадячі й околицях були випадки захворювання сипним тифом. Леся Українка в листі до сестри Ольги (Лілі) від 30 вересня ст. ст. 1905 р. писала з Києва: «Тепер тут мама, але хутко збирається в Гадяч. Зот (сторож у Зеленому Гаю) умер від сипного тифу (єсть іще спорадичні випадки сеї хороби в околицях Гадяча)».
9 6 серпня 1905 р. Микола ІІ оголосив маніфест-декларацію про створення Державної Думи. Згідно з законом, до її складу потрібно було обрати 412 депутатів, які повинні були представляти 130–мільйонне населення держави. Від Волинської губернії мало бути 130 депутатів, обрати яких мали виборщики.
10 Йдеться про «Литературно-артистическое общество», засноване у 1895 році у Києві, а в 1905 р. заборонене царським урядом. Про ті події згадує Ольга Косач-Кривинюк: «23 вересня в п’ятницю о 8 год. вечора Леся “член Литературно-артистического общества”, мала прибути на екстренне загальне зібрання “для обсуждения вопросов, связанных с закрытием общества и ликвидацией дел его”. <…> 30 вересня Леся мала прибути на повторне екстренне засідання Лит[ературно]-арт[истического] о-ва, що мало відбутися при всякому числі приявних членів». Олена Пчілка входила до складу правління товариства.
11 Імовірно, згадується Кошовий Василь (бл. 1870– бл. 1914) — земський статистик у Полтаві, згодом у Житомирі й Києві. До 1905 р. — діяч Полтавської Вільної Громади РУП, член Української демократичної партії.
12 Іван Якович Рудченко помер 18 вересня (1 жовтня) 1905 р.
Більше про цей та інші томи «Спадщини» читайте на сайті видавництва «К.І.С.».
Улюблений сайт літературної критики
