З моменту виходу Людина розумна в 2011 р. ім’я ізраїльського історика та футуролога Юваля Ной Харарі на слуху. Він їздить світом із лекціями, а також зустрічається з провідними політиками й бізнесменами (нещодавно мав публічний діалог із Цукербергом). А його книги, перекладені на 30 мов, виходять друком на всіх континентах. В Україні «Людину розумну» перевидали вже вдруге (2016, 2019). А це свідчить про велику затребуваність обговорюваних у ній ідей.
(Повна біографія та бібліографія Харарі – тут).
На перший погляд може скластися враження, що перед нами чергова систематизація основних положень теорії еволюції. Мовляв, автор вирішив доступною мовою переказати накопичений еволюціоністами матеріал. Справді, з перших сторінок Харарі пропонує добре знайому історію про те, як мавпа перетворилася на людину. І щоб продовжити читання, з цим контекстом доведеться змиритися. Утім, як на мене, головний посил книги не в затвердженні дарвінізму. «Людину розумну» написано з великою любов’ю до живої природи й багатства Землі. І, водночас, із щирим здивуванням та намаганням пояснити, чому ми накоїли стільки лиха. Перечитуючи певні фрагменти книги, я питав себе: «Чи не є ця праця антигуманістичним маніфестом, співзвучним занепокоєнню антиглобалістів, кліматологів, екологів та Грети Тунберг? Якщо на початку ХХ ст. О. Шпенглер надрукував свій кричущий “Присмерк Європи”, то невже на початку ХХІ ст. з’явився зловісний “Присмерк людської цивілізації?”». Давайте шукати відповідей.
Упродовж усього викладу Харарі послідовно обстоює думку, що в історії людства сталися три знаменні події: когнітивна революція (~70.000 р. тому), аграрна революція (~12.000 р. тому), наукова революція (~500 р. тому). Після кожної з них відбувався еволюційний стрибок, який докорінно змінював статус людини та її взаємодію з навколишнім середовищем. Під час когнітивної революції наші пращури раптом злетіли на верхівку харчового ланцюга. Хоча перед тим вони «не мали важливого значення та впливали на довкілля не більше за горил, світляків та медуз». Що ж посприяло? Використовування вогню для приготування їжі та відлякування звірів? Перша кам’яна зброя для полювання? Частково так, але це не головне. Головне, за логікою Харарі, «здатність передавати інформацію про речі, яких взагалі не існує». Потреба давніх людей попереджати одне одного про небезпеку («теорія лева»), а також активна соціальна взаємодія всередині невеликих груп («теорія пліток») розвивала уяву. Як наслідок, homo sapiens навчилися колективно фантазувати й розробили перші знакові системи – насамперед мову. Завдяки уяві та мові почали з’являтися міфи про створення світу, про тотемних тварин, про богів тощо. А міфи швидко об’єднали групи незнайомих людей, які відтепер мали не тільки спільні потреби, а й однакові уявлення та навіть вірування! «Поява нових способів мислення та спілкування 70-30 тисяч років тому – це справжня Когнітивна революція».
Тут в уважного читача повинно виникнути запитання. Що саме відбулося в свідомості прадавніх людей, після чого в них розвилася уява? Харарі розводить руками й зізнається, що чіткої відповіді немає. Може, «випадкові генетичні мутації». Добре, а чому генетичні мутації сталися саме у homo sapiens, а не у homo neanderthalensis? «Наскільки ми можемо сказати, то була випадковість». Тоді ми заходимо у глухий кут. Далі або слід погодитися, що розумові зміни відбулися тільки у sapiens і ніяких пояснень немає. Або прийняти думку, що уява з’явилася завдяки духовному началу (закладеному Богом?). Але таке припущення переводить розмову в релігійно-філософську площину, проте автор цього не прагне.
Перед ним стоїть інше завдання – аналізувати наслідки трансформації давньої людини. А наслідком аграрної революції стало «одомашнення» людини та винищення / каліцтво багатьох видів тварин. Хто сказав, питає Харарі, що з часом людям жилося краще? «Найбільше шахрайство в історії», – відповідає він назвою одного з параграфів. Мисливці-збирачі постійно пересувалися з місця на місце, споживали різноманітну їжу й ніколи не залежали від врожаю одної рослини. Все змінилося, коли люди почали вирощувати пшеницю. Ця культура змусила колишніх збирачів осісти на одному місці, важче і довше працювати, розчищаючи ділянки під посіви та виготовляючи потрібні знаряддя. Тепер людина напряму залежала від урожаю. Пшениця «одомашнила» sapiens, зробивши їхнє життя набагато складнішим та одноманітним. Щодо тварин, то першу хвилю колонізації світу пережила лише половина крупних ссавців вагою понад 50 кг. А ті, яких людина приручила, сильно деградували. Адже найбільш норовливих та допитливих особин, які не підкорялися господарю, або задалеко відходили від стада, першими пускали під ніж. І так «підчищали» генетику наступних поколінь.
Саме в часи аграрної революції людство почало створювати уявні та універсальні порядки. Під уявним Харарі розуміє систему неписаних правил в межах певної групи (міфи, релігії, суспільні ієрархії). Універсальний порядок – ті самі вигадані правила, які об’єднали переважну більшість людей (гроші, ідеології). Рабовласництво – типове втілення уявного порядку. З аграрною революцією люди почали усвідомлювати, що хтось працює більше і йому більше дістається, а хтось – менше і тому менше має. У когось є здібності до виготовлення предметів, будівництва, абощо, а у когось – ні. Хтось може передбачати погоду на завтра і приносить більше користі, а хтось – нічим не відрізняється від інших. Так постала ієрархія, а потім – поділ на класи.
Обкладене численними формами уявного й універсального порядку, людство вступає у наступну фазу цивілізаційного поступу. Визнаючи своє невігластво в пізнанні світу, озброюється наукою. А «провідний проект Наукової революції полягає в забезпеченні вічного життя людства». Останні 500 років вчені та винахідники намагаються покращити умови свого існування, вилікуватися від хвороб, знайти чи розробити нові ресурси. Для розуміння масштабів здійсненого достатньо прочитати авторську Післямову. Вона називається: «Тварина, яка стала Богом». Тут Харарі виносить нам вирок. Ми стали володарями планети, але перетворилися на «жах екосистеми». Ми постійно збільшуємо свої можливості, однак це «покращує добробут окремих осіб і зазвичай спричинює лише більші муки інших тварин». Ми стоїмо на порозі безсмертя, але якою ціною його отримаємо? Знову поділимося на непримиримі класи, тепер технологічно вдосконалених та соціально непотрібних? Остаточно знищимо флору і фауну Землі? Відмовимося від нині діючих і розробимо новий понадуніверсальний порядок («Великий Брат стежить за тобою!»)? Над цими проблемами Харарі розмірковує у наступній книзі – «Людина божественна».
Доктор філологічних наук, науковець, викладач ОНУ імені І. І. Мечникова, автор книг і статей з теорії та історії літератури та публіцистики
