Софія Андрухович – письменниця, перекладачка, публіцистка, її роман «Фелікс Австрія» став «Книгою року ВВС» у 2014-му, а вже цього січня відбудеться прем’єра його кіноадаптації під назвою «Віддана». Також невдовзі у Видавництві Старого Лева вийде її новий роман «Амадока».
Амадока – це назва озера, зображеного на серії середньовічних географічних мап, які потрапили туди, вочевидь, із Геродотової «Історії». Згідно з описом Геродота, озеро Амадока було найбільшим озером на території Європи (понад сто квадратних кілометрів), і було розташоване десь між сучасними Тернополем і Кам’янцем-Подільським. Уже під кінець ХVІІ століття озеро безслідно зникає з мап. Сьогодні про сам цей факт майже нікому не відомо, хоча дехто продовжує шукати і навіть знаходити докази існування цієї водойми. Назва наштовхує на розмірковування про те, яким чином впливало б озеро Амадока на Європу і безпосереднє місце свого розташування, яким чином воно впливало б на перебіг історії? Якщо воно існувало, чому так сталось, що воно зникло безслідно? Чи так узагалі буває? Куди зникають спогади і що залишається натомість?
Структурно роман складається з трьох частин, які сама авторка умовно називає трьома романами. І дійсно, на відміну від попереднього роману «Фелікс Австрія», «Амадока» налічує близько тисячі сторінок. Кожна з частин роману стосується іншого часового проміжку і розповідає свою окрему історію, кожен роман написаний в іншому жанрі. Але водночас вони є нерозривними частинами цілого. Одна з частин – сучасна психологічна драма з елементами трилеру, інша – історична психологічна драма, яка випливає зі спогадів персонажів першої частини, і стосується Голокосту на території Західної України, а третя – роман-есей, головною темою якого є Сталінський терор 30-х років, винищення представників української культури.
«Це роман про спогади, про спотворення пам’яті, про забуття, про фальшиву історію і про її нав’язування. Про те, чому і як ми забуваємо. Про те, що часто це рятує життя. Про те, чи завжди необхідно пригадувати. Чи пригадування є неодмінною умовою для того, щоб розірвати замкнуте коло. Роман про жертв і катів, про любов жертв до катів і любов катів до жертв. Про ненависть порятованих до рятівників. Про тонку межу між рятівником і катом і про те, як легко ці ролі змінюють одна одну, як легко їх сплутати. Це роман про вірність і зраду. Про градації і відтінки зради і вірності. Він багато про що іще», – зазначає авторка.
За словами письменниці, «Амадока» набагато меншою мірою розвага, а більшою мірою – експеримент і виклик. У ньому йдеться про важкі, складні, жахливі і невиправні речі, які стосуються кожного з нас і які визначили і продовжують визначати нашу сьогоднішню долю, а цього не кожен читач може бажати.
Щодо очікувань читачів від нового роману Софія Андрухович зазначає: «Я свідома, що «Амадока» цілком може зіткнутися зі спротивом і не сподіваюсь повторення історії роману «Фелікс Австрія». Водночас я вдячна за очікування і чекання. Вони майже не обтяжують, але надихають».
Джерело: Yakaboo блог
Улюблений сайт літературної критики
