Роман Роксолани Сьоми «Світи суміжні», хоч і вийшов друком іще минулого року, продовжує знаходити нових читачів і збирати схвальні відгуки. Дехто з дослідників визначає жанр книжки як містичний трилер. Але хіба лише містика цікавить українських читачів?
Паранормальних явищ у романі достатньо, скажімо навіть, на них зав’язана чимала частина сюжету. Та й сама назва вказує, що світ реальний та потойбічний мають між собою лише тонке відмежування, тому вони й суміжні. Однак те саме можна ствердити й про минуле та сучасне, які є не лише суміжними, а й взаємопов’язаними.
Уважний читач зрозуміє, що містика не є головною в романі «Світи суміжні». Адже передусім привертає увагу сюжетна лінія з 1930-х років – історія кохання, що впливає на сучасний світ і формує майбутнє не одного героя. Стосунки Ганни та Кшиштофа тримають у напрузі читача до останньої сторінки, визначають долю дочки Казимири, головної героїні, і змушують вчинити подвиг жінку, яка несподівано навіть для самої себе зрозуміє, що справжня любов не минає ніколи, навіть після смерті.
Зав’язка не є вигадливою: головна героїня Казимира, за фахом психолог, разом із родиною переїздить до галицького містечка Ж., яке славилось видобутком «руського мармуру» – алебастру. Читач, не ознайомлений близько з історією цього краю, піднявши декілька книжок або здійснивши пошук в інтернеті, зрозуміє, що містечко, в околиці якого під назвою «Бакоцино» видобували надзвичайно рідкісний і цінний алебастр, – наразі селище міського типу Журавно у Львівській області. Чоловікові Казимири, Михайлу, за професією геологові, належить відродити його минулу славу. Сім’я оселяється у старовинному будинку, де жінка майже одразу інтуїтивно вловлює присутність невидимої ефемерної істоти, яка потім мучитиме її дочку нічними страхіттями. Загалом, ця сюжетна лінія складається переважно зі спогадів, описів та метафізичних видінь.
Чого не скажеш про іншу лінію, що розкриває події 1935–36 років у тому ж містечку Ж., де авторка оселила шляхетську родину в палаці в стилі французького неоренесансу та змалювала розквіт видобутку алебастру. Перед читачем розгортається банальний любовний трикутник, який Роксолана Сьома зобразила із майстерною емоційністю та щирістю. Цей період, зважаючи на те, що тут не знайти і сліду містики та паранормальних явищ, видається більш достовірним та реальним. До того ж письменниця здійснила ґрунтовну дослідницьку роботу, легко знайомлячи читача з непростою історією містечка. Історичний фактаж, підкріплений деталями та ненав’язливою розповіддю, робить роман «Світи суміжні» особливо цінним.
«Ганна з’явилася на світ Божий як підданка цісаря Франца Йосифа у час, коли об’єднані війська Німеччини й Асвтро-Угорщини зайняли Перемишль, а затим і Львів, урешті витіснивши звідтам російську армію. А заодно позбавили її, тоді ще крихітне немовля, яке від сили місяць мало, матері».
Саме любовна історія в ретростилі захоплює чи не з перших сторінок і змушує читача гадати: який же фінал матиме заборонене, але міцне кохання? Чи знайдуть герої своє щастя?
Зважаючи на історичну основу та вагому емоційну складову, сюжетну лінію про кохання Кшиштофа й Ганни можна назвати основою усієї книжки, її підґрунтям. Якби не вона – роман набрав би надто вигаданого, неправдоподібного характеру, а містичні та надприродні події знудили би більш вимогливого читача своєю постійністю та необґрунтованістю.
Час від часу у тексті виринають згадки про інші події з історії України, як-от про про Волинську трагедію чи сучасну російсько-українську війну на Донбасі:
«… Казимира обурилася, коли знову на карб українцям поставили криваві події на Волині. Бо не могла взяти в тяму, як поляки, здавалось би брати, що одними з перших пристали на захист суверенності України у теперішній війні, почали витягувати каміння з пазухи. Та й чому ніхто з польських парламентаріїв, хоча б із тих, які утрималися від голосування, не згадав про “Віслу” й інші подібні “акції”, спільні для нашої історії? І про витоки тієї агресії змовчали: про міжвоєнну анексію Польщею Східної Галичини й Західної Волині, про нещадну полонізацію. То ж дурневі зрозуміло, що тоді українці боронили власні етнічні землі! Як і тепер намагаються вберегти понівечений війною Схід».
Як бачимо, незважаючи на популярний, розважальний характер книжки (містика та історії про кохання – одні з найбільш затребуваних жанрів масової літератури), Роксолана Сьома легко вводить у текст роздуми про історію України і навіть розмірковує на, здавалося б, непідйомну для таких жанрів тему – життя після смерті. І хоча над вирішенням цього питання людство б’ється не одну тисячу років і написало не один філософський трактат, авторка чітко розставляє всі крапки над «і» – хоча би для самої себе та своєї героїні.
«…Мене до смерті лякали власні вчинки, скоєні за життя. Ті, що ми звикли вважати гріхами, – не бозна-які, але гріхи. Й не такі, що названі в богословській літературі як ті, що суперечили моєму власному сумлінню».
«Ми – крихітні кристалики піску на нескінченному узбережжі Божого промислу. Змиє хвилею одного-двох чи навіть тисячі – нічого не трапиться… Бо ми – тлінь. Цінність має лише наша душа, що в діапазоні вічності прагне досягнути Абсолюту».
Хтось, можливо, знайде у «Світах суміжних» змалювання кіл пекла Данте Аліг’єрі, хтось – намагання віднайти шлях до свого Абсолюту, інші – повторення загальновідомих істин чи суміш різних релігій, але в будь-якому випадку філософські розмірковування надають тексту глибини й виводять книжку на якісно новий рівень. Твердження про взаємопов’язаність світів реального та потойбічного, про їхню суміжність і поєднаність між собою теж надає глибшого звучання тексту, адже ідея абсолютно нова в українській сучасній літературі. Окрасою книжки є також мова – образна, добірна та з елементами галицької говірки. Роксолана Сьома, будучи майстерним художником слова, достовірно і правдоподібно вдається до стилізації кожної, навіть найменшої деталі, щоб створити картину світу відповідно до часу та періоду, який зображує.
Наостанок варто було б зазначити, що саме поєднання містики, романтики, цікаво підібраних історичних фактів і легкого філософського підтексту якісно вирізняє роман «Світи суміжні» та робить його, за словами Тараса Прохаська, «граціозним дослідженням минулого» і «вишуканою жанровою історією».
Джерело фото: vmccaskey.livejournal.com, explorer.lviv.ua
Журналіст, буктюбер, викладач
