«Батько» – це історія стосунків батька та сина, крізь яку розкривається специфіка складної, суперечливої епохи Юґославії, а також війни на Балканах. В основі твору – події із приватного життя Мілєнка Єрґовича. Автор розпочинає свою оповідь наступного після смерті батька дня.
«Цей роман сподобався мені з першого речення, – розповідає про причини вибору саме цього тексту Андрій Любка. – Єрґович пише: помер мені батько. Зауважте різницю – не помер мій батько, а помер мені батько. Носії деяких українських діалектів саме так би й висловилися. У цьому реченні вчувається докір, наче батько навмисно, щоб допекти сину. Це правдива автобіографічна історія Мілєнка Єрґовича, який знав свого батька, але виростав без нього. Історія любові й образи за те, що тебе й твою маму покинули, розповідь про дитячі мрії і дорослі спроби налагодити стосунки тата і сина, навчитися якщо не любити, то бодай поважати одне одного. на тлі цієї автобіографії розгортається історія того, що за батьками визначається – Батьківщини: Єрґович описує життя в соціалістичній Юґославії, своє рідне Сараєво і той шлях, що привів Боснію до війни».
Читачів захопить не лише відверта і мудра оповідь, а й особливий стиль цієї оповіді, який тримає текст на рівні потрібного балансу: люди, стосунки, місця, події, пейзажі та ландшафти – всього рівно стільки, скільки потрібно, аби картина була максимально повною і чіткою. І, звісно, родина, яка, власне, є топосом, із якого проростають, розгортаються усі смисли роману, корелюючи з життям, соціумом, описуваною епохою, історією.
Більше про книжку – тут
Улюблений сайт літературної критики
