Українська реальність може дати фору найвигадливішим фантазерам, здивувати найдосвідченіших знавців, застати зненацька готових до будь-чого. Ці тексти — це спроба її опису. Жанр «Плану порятунку України» можна охарактеризувати як абсурдний реалізм. Причому йдеться не про абсурдизацію реальності, а про реалістичність абсурду.
Книга розрахована на тих, хто ще відрізняє ці два поняття.
Увага! У книзі присутня ненормативна лексика. Бажане вікове обмеження — 18+.
Іван Семесюк:
«План порятунку України» — це не просто збірка оповідань «за жізнь». Насправді це стислий, але дуже інформативний архів епохи, у якій ми, сучасні українці, маємо нагоду жити й діяти. Хаос та оптимізм, дикунські надії, осмислення та підозри, фіксація й тлумачення, кодифікація та ідентифікація, зрада й перемога.
Кожне окреме оповідання схоже на антропологічну вилазку або на якусь краєзнавчу пригоду. Усі ж разом вони утворюють цілісний лабораторно-сатиричний звіт з експедиції по джунглях українського неофольклору.
Автор є не просто письменником. Відчувається, що він також і науковець. Щось на зразок Девіда Лівінгстона від літератури, котрий у пробковому шоломі вищої освіти й з рюкзаком життєвого досвіду за плечима продирається крізь культурні, соціальні й навіть політичні хащі українського ландшафту.
Отже, у ваших руках дуже цінний і якісно відібраний матеріал не лише в літературному, але й у строго дослідницькому смислі. Одна з тих книжок, за якою українознавці майбутнього вивчатимуть нас з вами, товариство. Вивчатимуть і реготатимуть.
Звичайно ж, ніяких конкретних планів або рецептів порятунку країни в ній нема, але є смак, є забарвлення, фактура й текстура нашої з вами щоденної реальності. Украй проблемної, місцями шизофренічної, але симпатичної й навіть перспективної. Гадаю, ця збірка не лише додасть вам +100 балів до розуміння «хто ми, шо ми, і чому так», але й добре розважить. І це першочергово, адже в ній багато гумору, тонких життєвих спостережень і кумедних несподіванок.
Короткий підсумок: книжка дуже прикольна, добирайте й читайте!
Bandy Sholtes:
Коли берешся за книгу «План порятунку України», спочатку не знаєш, чого чекати. Ну, ясно, що назва стьобна, це очевидно. Але ж Леся Белея ми знаємо як досить серйозного гуманітарія, поета, перекладача й лінгвіста. Та вже з перших сторінок виявляється, що в книзі він показав себе з іншого боку. І досить несподіваного.
свої лінгвістичні таланти, чи, так би мовити, здібності до гри зі словами, поняттями та сленґо-суржиком, Лесь тут юзає на повну катушку. І напрямок та мету цієї гри видно відразу — це гумор, стьоб, сарказм та пародія. Бо оповідання й п’єси реально смішні. А ще — дуже сучасні.
Тут ми, українці, можемо пильно подивитися в очі одне одному і, насамперед, самим собі. візьмімо просто невеличку фразу одного персонажа — «Най си мастять голову». Якщо вставити цю деталь у потрібне місце, вона набирає ємкого та смішного змісту. От дочитаєте до того місця, і самі побачите.
або вислів «Цьому слід негайно поставити кінчиню». Саме так — кінчиню. Відразу ж відчуваєте тему й контекст, звідки вирвана фраза, правда? і це ж навіть не спойлер.
Або таке — «фестиваль минулорічної квашеної капусти». Це вже само по собі ржачно, але в низці інших подібних «смішинок» підсилює загальну атмосферу тексту й відкриває смак і локальний колорит теми. Погортайте книгу — і переконаєтесь.
Чи ось таке: «Жарена картошка, «Голос країни», «Шустер», «Голос країни», «Шустер». Спать». Ємко ж. Ще й як.
а якщо хочете чогось екзотичного, то ось вам ще такий вислів: «Ловфос а шеґедбе». Що? Не знаєте, що це значить? Повірте, в одній із сусідніх країн таку фразу на обкладинку книги не допустило б жодне, навіть найпровокативніше видавництво. А Лесю Белею дозволили. Бо ця фраза значить… ой, та ні, краще вже самі почитайте.
На сайті видавництва книжку можна переглянути тут.
Улюблений сайт літературної критики
