Зі здобутим у викладанні переконанням, що найцікавішим у філософії є питомо філософування, процес мислення та проблематизації фундаментальних життєвих питань, троє австрійських авторів спромоглися створити підручник філософії неповторно відмінний від звичних зразків. Відійшовши від суто каталогічного та хронологічного викладу – і водночас залишивши корисне від обох способів – автори (більш ніж дві третини книжки написала Марія Фюрст) розповідають філософію як наратив: лінійну оповідь-розмисел, яку до останку вдається зберігати неперервною і цілісною, не оминаючи головних філософських питань і надбань.
У тексті філософська думка оживає – вона ані зведена до літописального обліку, ані розкладена по класифікованих полицях, натомість розгортається у властиво призначений їй спосіб – ніби роздумує (філософує) конкретна людина; читаючи, наче слідуємо мисленнєвими маршрутами наратора, час од часу відходячи у власні. Пригадуючи й пов’язуючи, стаючи полем для філософської полеміки, наратор не переказує філософію, а роздумує сам; він збувається наперед викреслених структурою рамець, які могли би стати на заваді лінійності, плавності і послідовності проблемно скерованого наративу.
У розділі «Проблематика буття» від канонічного міфу про печеру думка перетікає до сучасної гіперреальності телебачення і далі — до критики культуріндустрії; у частині про Просвітництво невдовзі після опису йдеться про його рецепцію і критику, а у розділі «Прекрасне і мистецтво» – від проблематизації сучасного «ready-made» мистецтва до діалогів Сократа з Гіппієм. На вільному від хронологічних перегороджень і структурних обрізань тлі уможливилась полеміка філософів із розривом у тисячоліття, а у центрі розгляду опинилися не закриті системи мислителів, а відкриті (і досі начасні) філософські питання – у такий спосіб автори спромоглися показати внутрішню цілісність філософського канону.
Звісно, що попри амбітність такого звершення годі було розповісти про все, у всякому разі – не з усіх перспектив. Автори наголошують, що у філософії «не все знання однакове значиме», і очевидно, що у книжці цей принцип взятий до застосунку. Філософію автори сприймають так, як презентують в одному із вступних підрозділів: на межі між Просвітництвом і наукою, втратою всякої об’єктивності, з одного боку, і суб’єктивності – з іншого. Автори вміло балансують, що, безперечно, доклалося до доброго тексту, — одначе не залишаючись повсякчас на поміркованих серединних позиціях, а вправно маневруючи у різні сторони, щоразу повертаючись до середин, переважуючи в інший бік, і, зрештою віднаходячи точку балансу, яка, утім, ні на мить не усталюється і перебуває у постійному русі. Драйвером тут не показати екстремність, а прагнення до зрівноваження і цілісності, як-ось у представленні емпіризму і раціоналізму: зокрема, у злитті (і різноманітних його варіацях), у запереченні доцільності самого розмежування. Видається, що відмінні філософські теорії автори розглядають не як паралельні, а поміщають на один шлях, яким прямують у спільному напрямку для осмислення і розуміння.
Виявилося, що такий спосіб розповіді про філософію перетворює читання на пригоду із повсякчасною інтригою, незгасним прагненням зазирнути, якою ж буде відповідь інших філософів на певну концепцію; що про неї казали до того, якщо оповідь не хронологічна; або хто ж перевершить викладену позицію, слабкість якої вже визріває у тексті. У цій книжці читач може довірливо очікувати на відповіді (а саме такими, мабуть, й доводяться авторам їхні гімназисти), бо автори не дають хибних обіцянок щодо порушеного предмета. Ідеї не просто зазначені, а відрефлексовані із залученням основних філософських полемік; читачу годі остерігатися на шляху стіни, яка обрізає й залишає без реакції порушене питання (як-от нелогічного переходу до нового підрозділу), і можна легко й довірливо прямувати шляхом «Філософії», який зрештою кудись приводить, який, окреслюючи цілісний наратив, аж ніяк претендує на вичерпність, і, попри свою лінійність, жодним чином не обмежує ідейно – навпаки, вказує на бічні стежки, що розгортаються у широкі шляхи, вже за межами підручника.
Читач неодмінно знайде цікавих філософів і праці, у які йому схочеться заглибитися, і книжка явно до цього мотивує. Принагідними до цієї цілі є переліки основних творів визначних філософів, а завдяки вартому пошани способу цитування, читач здобуває можливість ознайомитися із їхніми текстами. Цитування використані аж ніяк не для наочності і достовірності; переважно розлогі – на третину сторінки, а то й на півтори, – цитати дають відчути смак думки й мови філософа. Тези ж автори переформульовують на свій лад і важко придертися до точности переказу і неабиякої концентрованості і місткості. Неймовірним чином авторам вдається уникнути розпорошеності, яка видається неминучою, коли йдеться про підручник із всієї філософії.
Текст, попри те, зовсім не є одноманітним, а повним різних смаків і тональностей. Амбівалентно і химерним, і збалансованим видається вплетення основ логіки чи структурних підходів до мови в один наратив із розмислами про буття, істину, пізнання. Варіюється насиченість тексту і спричиняється різна швидкість читання – в одних моментах шлях легший, в інших – повільніший. Охопний шлях неабияк доречний, аби заповнити прогалини у знанні філософського канону, але, на диво, не менш цікавими виявляються проходження вже звіданими темами, які розглянуті у межах цікавих авторських питань і поєднань із іншими текстами. Наративний виклад створює зв’язаність і цілісність ідей, вибудовує зв’язки між різними концепціями, тож розділ на якому читач найліпше знається, може виявитись особливо цікавим, як то сталось у мене у розділі «Право й насильство – філософські аспекти політики», який доречно контрастує теорію суспільного договору і Аристотилівське розуміння політики, творячи великі знаменники для центральних полемік політичної філософії. Подекуди, щоправда, дивуєшся, чому не згадано концепцій деяких філософів, як ось у частині про історію – її матеріалістичного розуміння чи у підрозділі про еволюцію – згадки про Анрі Берґсона. Схожа до його концепції думка, утім, була висвітлена, і, зрештою, цілком зрозуміло, що усіх філософів не охопити, хоча підручнику важко закинути разюче відхилення від канону.
Вражає, як авторам вдається зберігати наративність і лінійність (яка дещо обривається хіба у декількох місцях) і всередині розділів і між ними — читаючи, легко здогадатися, про що буде наступний, хоч із зирку на зміст зв’язок може здатися неочевидним. Звісно, у тексті трапляються перепокликання на суміжні розділи, а те, що логічно не вливалося до загального наративу, автори помістили у декількох коротких додатках. Текст не переобтяжений ані посиланнями, ані датами, ані іменами; посилання на автора і його твір дуже слушно зазначено у дужках після цитати. Вибірковості дотримано і у біографіях філософів – комусь присвячено цілу сторінку в основному тексті, комусь абзац у покликаннях, а комусь всього лише два речення. Факти із життя філософів знову ж таки наведені за принципом нерозпорошеності – тільки ті, які докладаються до загального наративу і в той чи інший спосіб пояснюють основний текст.
Доречними виявилися згадки про взаємини Гегеля із Гельдерліном та Шиллером і зв’язок його ідеї історичного духу з Наполеоном і Французькою революцією; про денний розпорядок Канта і його роль у популяризації Фіхте, про розвиток Платона відповідно до його суспільного і сімейного контексту. Хоча у змісті структура роботи є комплексною і розгалуженою, у процесі читання вона створює враження ретроспективно викресленої – у спосіб, як малюють карти після того, як пройшли певний шлях . Утім, і зміст, і покажчик є добрими дороговказами для мандрівки у тексті. Будь-який розділ можна читати і поокремо – він тут як осібне містечко однієї провінції, яке, втім, часом краще пізнаване, коли пройдено й околиці. Для енциклопедичного читання помічним є добре введення у проблематику на початку кожного розділу, що починається чи то із нестандартної дефініції, чи з відсилання до сучасності. Тенденцію до актуалізації має і останній підпункт кожного розділу.
Окрім якості тексту австрійців, треба наголосити і на добірності і свіжості мови у перекладі Вахтанґа Кебуладзе. Дивує, однак, як такий добрий переклад зміг поєднатися із більш ніж десятком тривіальних хибодруків, які впадають у вічі і трішки псують враження від такого доброго видання. Для п’ятисот сторінок книжки це, зрештою, не так вже й багато, але їх добре було би врахувати у разі перевидання, яке було би, безперечно, бажаним.
Назагал, такого стилю викладу філософії вартує застосовувати надалі — свого роду проблематичної філософії з фокусом на цікавості, а не бібліографії і всеохопності, яка виявилася досяжною і без застосування строгого бібліографічного викладу.
