Як відомо, шпак – це невеличкий птах ряду горобцеподібних, який завдяки своїй здатності до багатоголосся нерідко передражнює інших пернатих, а деколи навіть і людей. Недарма ж українська версія його назви походить від праслов’янського “ščьpakъ”, яке, своєю чергою, утворилося від дієслова “ščipati” – “щипати”, вжитого у значенні “дражнити”, “імітувати”. Звісно, нічого страшного, якщо цей халамидник сидить на дереві і знущається зі своїх жертв дистанційно, але як бути, коли голосистий шибеник оселяється у чиїйсь голові?
Перед вами збірка історій людей, про яких так і кажуть: “має шпака”. Вони – поряд: ходять тими самими вулицями, їздять у маршрутках, метро чи електричках, сидять за сусідніми столиками у кнайпах. Однак дуже часто ми навіть не здогадуємося, що в головах цих людей виводить трелі Sturnus vulgaris.
Улюблений сайт літературної критики
