“Чому всім так кортить поробити українців злочинцями? І чому мені так кортить всіма силами це заперечити?” – Таня Малярчук, спеціально для DW.
Чи відчуваєте ви також це стрімке дорослішання, з кожним наступним днем війни, коли звикла схема думання більше не працює і доводиться кидатися в саму гущу страху, завдяки й усупереч йому ступати туди, куди раніше ні ногою б? Чи відчуваєте ви щось подібне?
Коли, загнаний у глухий кут, більше не шукаєш звичні виправдання власної слабкості, а повертаєшся обличчям до переслідувача, щоб нарешті запитати, чого він від тебе хоче. Коли більше немає питань, на які боїшся відповісти. Коли між автоагресією (завжди винен тільки я) і агресією назовні (винні всі, тільки не я) вперше вибираєш золоту середину, яка називається адекватною відповідальністю. Коли нарешті хочеш знати правду, навіть якщо вона може вбити неприємна.
Продовження – тут.
Улюблений сайт літературної критики
