Кейт ДіКамілло (1964) – одна з найвідоміших письменниць в американській літературі для дітей. У творчому доробку ДіКамілло налічується шість повістей і дві окремі серії для читачів дошкільного і молодшого шкільного віку. Її творчість широко представлена українським читачам, адже українською мовою перекладені книжки «Спасибі Вінн-Діксі», «Тигр у повітрі», «Пригоди мишеняти Десперо», «Дивовижна подорож кролика Едварда», «Як слониха впала з неба» і «Свинка Мерсі – справжня принцеса» (видавництво «Махаон-Україна», переклад Володимира Панченка), досі хіба чекають на переклад серія «Бінґ і Ґолі» та «Флора і Уліс».
Книжки ДіКамілло неодноразово вшановано найвагомішими нагородами в американській дитячій літературі. До прикладу, її перша книжка «Спасибі Вінн-Діксі» отримала пошану ім. Нюбері 2000 року. Згодом у 2003-у повість «Пригоди мишеняти Десперо» була нагороджена медаллю Ньюбері. А 2014 року нова книжка ДіКамілло «Флора та Уліс» знову отримує медаль Ньюбері. Це підтверджує думку, що творчість авторки не може не торкатися сердець дорослих і юних читачів, і те, що сама письменниця уміє бачити чарівні моменти життя в найреалістичніших подіях та найскладніших періодах (адже ця повість була написана по втраті матері). Загалом у творчості ДіКамілло багато самотніх дітей і дорослих, які намагаються, попри всілякі труднощі і скруту, вперто шукати себе і йти до мети. Утім, хоч би як тяжко було, її літературні герої завжди знаходять близьких друзів чи коханих.
Тексти Кейт Дікамілло – універсальні. Її мова – це мова космополіта. Зрештою, навіть самі теми, обрані ДіКамілло, будуть зрозумілі читачам будь-якої культури. Прикметно, що ДіКамілло інтерпретує космополітичні практики з погляду своїх персонажів і цим показує дитинство в системі традиційних цінностей, де домінують надія, віра і любов.
Авторка вірить, що книжки здатні зцілювати, а читання – об’єднувати: «Коли ми читаємо разом, ми об’єднуємося. Разом ми бачимо світ. Разом ми бачимо одне одного». У цьому контексті проза ДіКамілло цікава якраз тим, що вона нічого не нав’язує, а звертається до читачів мовою любові й тим наголошує, що мова любові – це мова порозуміння, тож вона – універсальна.
Саме тому, очевидно, книжки ДіКамілло, які перекладені на 39 мов світу, займають неабияке місце в серцях її прихильників у цілому світі. А сама ДіКамілло нині є Національним Амбасадором літератури для юнацтва (2014-2015).
До уваги читачів пропоную нашу з пані ДіКамілло розмову про перекладні дитячі книжки, їхню роль у читанні разом і місію ДіКамілло-Амбасадора. (О. Л.: Розмова з Кейт ДіКамілло публікується двома мовами, українською і англійською, з метою донесення інтерв’ю до ширшого кола читачів).
– Пані ДіКамілло, передусім дозвольте подякувати Вам від імені всіх українських читачів за Ваші чудові книжки. Для нас велика честь і втіха читати «Спасибі Вінн-Діксі», «Тигр у повітрі», «Пригоди мишеняти Десперо», «Дивовижна подорож кролика Едварда», «Як слониха впала з неба» і «Свинка Мерсі – справжня принцеса». Всі вони перекладені українською мовою і видані в Україні. Оскільки в центрі нашої розмови Ваші книжки в перекладі, я хотіла б порозмовляти ґрунтовніше про перекладну літературу для юних читачів і Вашу думку про їхню роль в житті дітей у широкому масштабі.
Пані ДіКамілло, як сама Ви ставитеся до того, що Ваші книжки читаються в світі та в Україні зокрема?
– То дивовижна річ – знати, що мої книжки тримають у руках читачі усього світу. Я справді не можу в це повірити. І подумати тільки, що українські діти (а можливо, й дорослі) читають про моє мале, хоробре мишеня, мого мандрівного кролика, мого усміхненого собаку, мою нечему-свинку, мого тигра в клітці, мого зміщеного слона… Атож, це хвилює мене. Я сподіваюся, що ці історії резонують з українським читачем.
– Яка з Ваших книжок була перекладена першою? На яку мову було зроблено переклад? Ви пам’ятаєте свої емоції, коли Ви вперше дізналися про міжнародну зацікавленість Вашими книжками?
– Моя перша перекладена книжка іноземною мовою була перша книжка, яку я написала: «Спасибі Вінн-Діксі». Її переклали іспанською (напевно, так). Часом мені досі не віриться, що я пишу і публікуюся у світі. Подумати тільки! Моя розповідь вийшла книжкою дуже далеко від мене! Це надзвичайно важливо. Бо виходить, що розповіді універсальні. Виходить, що розповіді мають значення.
– Підходячи до перекладних книжок, ми, читачі та ентузіасти дитячої літератури, «беремо до уваги і цінуємо те, як перекладачі дають нам можливість одночасно відчувати себе «вдома» і спостерігати за іншими «домівками» з географічних, мовних, культурних і, можливо, політичних перспектив» (Графф, Лущевська, 2014). Знаю, що Ваші книжки перекладено багатьма мовами, і що вони пропонують багато «домівок» для читачів. Скажіть, чи Ви спілкуєтеся з перекладачами своїх книжок з метою підтримки, чи допомогаєте їм у перекладі певних культурних або географічних елементів?
– У мене не було майже ніякого безпосереднього контакту з перекладачами моїх книжок. Я знаю лише результат – видані книжки. Коли я беру їх до рук – навіть з їхніми іншими розмірами, іншим художнім оформленням (часто) та іншою мовою – то відчуваю, що вони так само рідні моєму серцю.
– Ви отримуєте відгуки від читачів своїх книжок у перекладі? Які? Чи бувають сюрпризи?
– Я отримую листи від читачів із різних країн. У них ідеться про те, що Вінн-Діксі змушує їх сміятися. Або, що їм щемить душа від Едварда. Загалом це листи про людські серця, які, здається, однаково б’ються будь-якою мовою.
– Як Ви думаєте, читацька аудиторія однієї культурної і географічної території відрізняється від іншої культурної та географічної території? Чи є у Вас досвід зустрічей зі своїми читачами в інших країнах, а не лише в США?
– Я була в Німеччині, Англії та Ірландії з презентаціями своїх книжок; і згідно моєму (дуже) невеликому досвіду, здається, що людям у всьому світі потрібні розповіді. Людям подобається, коли їм розповідають історії. І історії, які з ними резонують, це історії пов’язані з серцем, дивом і надією.
– У своїй статті «Де зустрічаються світи» Ана Марія Мачадо (2010), бразильська письменниця дитячих книжок стверджує, що інформації недостатньо, щоб влаштувати «зустріч світів». Вона вірить, що світи зустрічаються за «автентичного підходу» до мистецтва (ст. 398). Ви вірите, що «Історії об’єднують нас». Мені здається, що Ви поділяєте схожу думку. Пані ДіКамілло, чи Ви читаєте дитячі книжки в перекладі? Які Ваші улюблені перекладні книжки? І, як Вони вплинули на Вас, як письменницю?
– Ну, я росла з перекладними дитячими книжками в руках. Тобто, я виросла з казковим, перекладним ілюстрованим примірником «Піноккіо». А також із подарунковим виданням казок братів Грімм – теж перекладений текст. Обидві ці книжки стоять в моїй кімнаті зараз, коли я пишу. Вони формотворчі для мого розвитку, як автора. Цей «автентичний підхід», про який каже Мачадо, безумовно резонує зі мною. Ми зустрічаємося одне з одним, ми розуміємо одне одного, розповідаючи свої історії.
– Посада Національного Амбасадора літератури для юних читачів вимагає від Вас посилення національного усвідомлення про літературу для дітей і юнацтва, приділення уваги добробуту молодих читачів, їхньої грамотності та освіти. Пані ДіКамілло, зважаючи на цю місію, чи Ви плануєте доносити інтернаціональні дитячі книжки ближче до читачів, щоб допомагати їм розвивати і зміцнювати свідомість «громадян світу»?
– Моя місія в тому, щоб нагадати людям про втіху і зв’язок, які можна знайти в читання книжок гуртом. І я, звичайно, закликатиму читачів дивитися за межі свого світу, досліджувати книжки інтернаціонально.
– В інтерв’ю «Зв’язок із Кейт: ДіКамілло розповідає про свою роль Національного Амбасадора літератури для юних читачів» Ви стверджуєте: «Читання гуртом може змінити те, як ми бачимо одне одного і як ми бачимо світ». А ще Ви додаєте, що згідно з обов’язками національного амбасадора Ви читаєте книжки з великою групою людей – як от ціле місто чи школа, до прикладу. Чи можете Ви поділитися досвідом? Чи спостерігали Ви в таких читаннях зміни, як ми бачимо одне одного і світ?
– Буде багато заходів щодо акції «читальні спільноти» цієї осені. Я думаю, що коли ми читаємо разом і заселяємо світ книжки разом, це дає нам надійний притулок. За допомогою розповіді, ми можемо обговорювати речі, які не могли б обговорювати поза розповіддю. Ми вчимося бачити одне одного.
– Ви також кажете: «Я з нетерпінням чекаю на поїздки в місця, де я не була». Чи бажали б Ви в майбутньому приїхати до України і зустріти своїх читачів?
– Я дуже хотіла б приїхати до України і зустрітися зі своїми читачами.
– Пані Дікамілло, дякую Вам за розмову. З нетерпінням чекаємо перекладу Вашої нової книжки «Флора і Улліс»!
Довідка про письменницю: Кейт ДіКамілло (нар. 03.25. 1964, м. Філадельфія, штат Пенсильванія) – відома американська письменниця. Народилася в родині італійського походження. Лауреат кількох літературних нагород і найпрестижніших відзнак в США. Її книжки перекладено багатьма мовами світу, а за мотивами «Пригоди мишеняти Десперо» знято мультфільм. Кейт Дікамілло довгий час прожила в штаті Флорида. 1987 року ДіКамілло отримала диплом з англійської мови та літератури в Університеті Флориди, а опісля переїхала до міста Міннеаполіс, штат Міннесота.
Розмову з Кейт ДіКамілло провела і переклала з англійської Оксана Лущевська
***
Kate DiCamillo: “…I will surely urge readers to look beyond the confines of their world”
Ms. DiCamillo, first of all, let me thank you from all your Ukrainian readers for your wonderful books. It is a great honor and pleasure for us to read your works Because of Winn-Dixie (2000), The Tiger Rising (2001), The Tale of Despereaux, The Miraculous Journey of Edward Tulane (2006), The Magician’s Elephant (2009) as well as Mercy Watson: Princess in Disguise (2007). They are translated into the Ukrainian language and published in Ukraine:
Since the focus of our conversation is about your books in translation, I would like to talk more about translated books for young readers and your opinion about their roles in children lives worldwide.
– Ms. DiCamillo, what does it mean for you to know that your books are read world-wide and in Ukraine in particular?
– It is a wondrous thing to know that my stories are in the hands of readers all over the world. I truly can’t quite believe it. And to think that Ukrainian children (and adults (maybe) are reading about my small, brave mouse, my traveling rabbit, my smiling dog, my clueless pig, my caged tiger, my displaced elephant . . . well, it thrills me. I hope that those stories resonant with Ukrainian readers.
– What was your first book that got translated? What language was it translated to? Do you recall your emotions when you first learned about international interest in your books?
– My first translated book was also the first book that I wrote: Because of Winn-Dixie. And the first language it was translated into was Spanish (I think). There is a part of me that still can’t believe that I got published, so to think that a story I wrote has gone out into the world, in the form of a book, very far away from me, is a huge deal. To mean, it means that stories are universal. It means that stories matter.
– While approaching translated books, we, readers and enthusiasts of children’s literature, consider and celebrate the ways in which the translators enable us to simultaneously feel “at home” and observe additional “homes” from geographical, linguistic, cultural, and perhaps political perspectives (Graff, Lushchevska, 2014). Knowing that your books are translated in many languages and they offer many “homes” for the readers, do you communicate with the translators of your books in order to support or help them with some cultural or geographical elements?
– I have had almost no direct contact with the translators of my books. All I know is that the finished books I hold in my hands—even with their different trim sizes, different art (often), and different language—are still familiar to my heart.
– Do you get responses from the readers of your books that were translated? What are they? Any surprises?
– I have had letters from readers in different countries. They say that Winn-Dixie makes them laugh. Or that Edward makes their heart hurt. They are letters about the human heart, which seems to be the same in every language.
– How do you think a reading audience from one cultural and geographical area differs from another cultural and geographical area? Do you have experience meeting with your readers in the countries other than U. S?
– I’ve been to Germany and to England and Ireland to talk about my books; and in my (very) limited experience, it seems to me that people everywhere need stories. They like to be told stories. And the stories that they respond to are the ones with heart and magic and hope.
– In her article “Where Worlds Meet,” Ana Maria Machado (2010), a Brazilian writer of children’s books, states that information is not enough to situate “worlds meeting.” She believes that worlds meet “through an authentic approach” to art (p. 398). You believe that “Stories Connect Us.” It seems to me that you are sharing a very similar idea. Ms. DiCamillo, do you read children’s books in translation? What are your favorite translated titles? And, how did they influence you as a writer?
– Well, I grew up with translated children’s books. That is, I grew up with a fabulous, translated illustrated edition of Pinnochio. And also a deluxe edition of the fairy tales of the Brother Grimm—also a translated text. Both of these books are in my office now, as I write these words. They are seminal to my development as a storyteller. That “authentic approach” that Machado is speaking of certainly resonates with me. We meet each other, we understand each other, by telling the stories of ourselves.
– Being the National Ambassador for Young People’s Literature requires you to raise national awareness of literature for children and young adults, to consider young readers’ well-being, literacy and education. Ms. DiCamillo, with this mission, are you planning to bring international children’s books closer to readers to help them develop and strengthen their global citizenship?
– My mission is to remind people of the joy and connectivity that can be found in books and in reading books together. And I will surely urge readers to look beyond the confines of their world, to explore books internationally.
– In the interview The Kate Connection: DiCamillo Talks About her Role as National Ambassador for Young People’s Literature you state: “Reading together can change how we see each other and how we see the world.” You also add that as the National Ambassador you read books with a big group such as a whole town or a school, for instance. Can you share some of those experiences here? What do you observe in such readings in regards to changing how we see each other and the world?
– I’ve got a lot of big community reads programs coming up this fall. I think that when we read together and inhabit the world of the book together, it provides us with a safe haven. Through story, we can talk about things that we might not talk about outside of story. We learn to see each other.
– You also share: “I’m looking forward to getting out there and going to places where I haven’t been before.” Was there any particular place in Ukraine that you visited with a help of a book? Will you be willing to come to meet your readers in Ukraine in the future?
– I would very much like to journey to Ukraine and meet my meet my readers there.
– Ms. DiCamillo, thank you very much for this conversation! We are looking forward to the translation of Flora and Ulysses!
The interview with Kate DiCamillo was conducted and translated by Oksana Lushchevska
Матеріали/References
Graff, J. & Lushchevska, O. (2014). How does this translate? Bridges, 40(1). Retrieved from http://issuu.com/usbbybridges/docs/bridges-spring2014final_3-2-14
Machado, Anna Maria. (2010). “Where Worlds Meet.” Handbook of Research on Children’s and Young Adult Literature. Ed. Shelby Wolf et al. New York, NY: Routledge, 2010, 397-403.
