− Чи не змінили ви своєї думки? Чи не шкодуєте про втрату Криму? Чи є його втрата національною травмою для України?
− Те, що Крим у нас відібрали силою − міжнародний злочин, тобто грубе попрання міжнародного права. І в цьому сенсі я не стільки шкодую про втрату, скільки обурююся нахабством. Той сумнівний референдум було проведено неохайно, поспіхом, вони навіть дату, якщо не помиляюся, двічі змінювали, щоб швидше все закрутити. Про присутність військових із Росії я взагалі мовчу. Про російських громадян, які масово голосували на референдумі, теж. Ось ця, з дозволу сказати, халявність, безпідставність і вселяє певну надію, що у Росії в кінцевому рахунку нічого не вийде. А з приводу національної травми я можу сказати лише те, що Кримом ситуація не вичерпалася, війна триває. Ми маємо справу з незавершеним процесом, і оцінювати його травматичність − справа майбутнього.
− Як тепер бути з Донбасом і Луганщиною? Може, відмовитися від них, та й справі кінець?
− Еге ж, відмовишся тут. Вже, напевно, не вийде просто взяти і відмовитися. Можна, звісно, відступити під ударами російської армії, але це вже точно буде така травма, що мало не здасться. Адже за Донбас уже покладено стільки життів, що в уряду вибору фактично немає. Треба перемагати загарбників, встановлювати свій контроль над усією без винятку територією, відновлювати мирне життя. І ось в умовах цього мирного життя, додам тепер від себе особисто, через якийсь час я провів би там нормальний референдум, чесний, з усіма спостерігачами і так далі.
Більше – в інтерв’ю “Форбс. Україна”.
Улюблений сайт літературної критики
