У романі «Наївний. Супер» 25-річний хлопець раптом усвідомлює, що життя не вдалося, й у будь-який спосіб намагається все змінити. Він розважається грою з м’ячем, гамселить по дитячій дошці-гупанці, заприятелював із маленьким хлопчиком, із котрим, як з’ясувалося, у нього дуже багато спільного, і нарешті, таки знаходить сенс життя — так просто і ненав’язливо Ерленд Лу говорить про складні речі: про час, вічність, Всесвіт, дитинство — про те, що в житті важливе, а що не варте уваги.
Читайте також: Ерленд Лу: «Я думав, що я пацифіст».
ЛітАкцент
Улюблений сайт літературної критики
