У рамках 7-го фестивалю еротичного мистецтва «Березневі коти» в Ужгороді в суботу, 31 березня, о 18:00 в обласному ляльковому театрі (пл. Театральна, 8) відбудеться показ вистави київського театру поезії «Мушля», художнім керівником якого є Сергій Архипчук, що нещодавно відвідав Закарпаття. «Я давно мріяв про виставу, де би в центрі був Амур і все, що пов’язане з любов’ю» — каже він. — Бо зараз багато спекуляцій довкола Ероса».
Отримавши запрошення на фестиваль, театр «Мушля» вирішив приїхати з виставою, яку ще ніхто не бачив. За основу вибрали поезії київського поета Аттили Могильного. Мама Аттили – закарпатська угорка, а батько – український дитячий письменник Віть Вітько, якого переслідували за радянських часів. У 2008 році Аттила Могильний несподівано помер. «Це був справжній поет, який жив тільки поезією, — розповідає Сергій Архипчук. – Він був непристосований до нашого життя, такий собі “вічний підліток”. Наступного року йому би виповнилося тільки 50».
Ось як описують середовище, в якому виростав Аттила Могильний: «На початку 60-х, після десятиліть антиукраїнських погромів, свідомий українець почувався в Києві приниженим, чужим. Певно ж, що свідомих українських родин – цих островів незалежности – було небагато. Однією з них була родина Могильних – Віктора та його дружини Аврелії (мадярки родом з Ужгорода, яка стала українською патріоткою).
У домі Могильних на Чоколівці панував український дух. Стіни обписані були українськими словами й автографами, обставлені українськими книгами й виробами. Тут діяв неформальний літературний гурток, де нагромаджувалася українська сила, виростала когорта, яка творила критичну масу українства. Вона виявилася в шістдесятництві, далі в правозахисному рухові й борні за незалежність на межі 80 – 90-х рр. У таких родинах виростали поодинокі українські діти, яким ох як нелегко було залишатися українцями в тотально зрусифікованому й аморально-агресивному середовищі. Так виросли син – поет Аттила Могильний, донька Дзвінка, онук Богдан та Ярополк».
Аттила Могильний видав лише дві збірки «Турмани над дахами» (1987) та «Обриси міста» (1991). У видавництві його університетського приятеля Івана Малковича «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» вийшла дитяча повість «Мавка і мурашиний король». Оце й усе, що побачило світ окремими книжками за життя. «Це поет внутрішньої зосередженості, дуже скромний у житті», — ділиться враженнями Сергій Архипчук.
«Український театр став цілком розважальним, — каже він. – Натомість ми беремося за безнадійну справу: робимо те, що ніхто не хоче. Театр «Мушля» працює з поезією. У нас йшли вистави по Миколі Вінграновському, Богдану Бойчуку, нещодавно поставили спектакль за віршами Івана Козаченка, талановитого поета, який помер у 38 років. Як і Аттила Могильний, він належить до покоління, яке ще не цілком оцінене».
Тож 31 березня в Ужгороді відбудеться значна культурна подія: допрем’єрний показ вистави «Чоколівка. Мандри Амура. (Київські цикли)» (режисер – Сергій Архипчук).
Олександр ГАВРОШ, Ужгород.
«ЛітАкцент».
Читайте також: «Березневі коти» як дзеркало нашої еротичності.
Читайте також: «Три радості» Свідзінського.
Улюблений сайт літературної критики
