Перуанська Ірландія Льйоси

2010 року перуанська література таки отримала Нобеля — уперше за кілька останніх років світова критика одностайно проголосила, що торішнього нобелівського лауреата можна було увінчати ще десять чи й більше років тому. Нобелівську премію здобув Маріо Варгас Льйоса, класик латиноамериканської літератури, який уперше увійшов у світовий літературний мейнстрим романами «Зелений будинок» та «Місто і пси». Як на мене, Перу в політичному плані вельми нагадує Україну, а Варгас Льйоса — письменник не заокеанський, а «наш», який знає, що таке стан нестабільності, кризи, втрачених ілюзій, колоніальності («досвід неімперської нації»), тотальної корупції, боротьби за утвердження національних цінностей у державі, розбудови інституту національної пам’яті…

Історизм Льйоси — прикметна риса його поки що останнього виданого роману «Сон/мрія кельта» (в оригіналі маємо «El sueño del celta»; слово «sueño» в цій сполуці можна тлумачити і як сон, і як марення-мрію. Цікаво, що англійською роман зветься – «The Dream of the Celt», тобто використано лексему на позначення «мрії»), що з’явився на світовому літературному ринку наприкінці 2010 року. Читати роман досить легко: тут немає загравань із модерністською манірністю, складністю композиції, немає переплетень у художньому часі й просторі. Натомість маємо цілковито постколоніальний (якщо не антиколоніальний!) твір, що переповідає історію про реального персонажа — Роджера Кейсмента (подаю в англосаксонській, а не іспанській транслітерації через ірландське походження протагоніста). Роджер Кейсмент став національним героєм Ірландії, його ім’я уславлене в кількох народних епічних піснях. Крім того, він є прототипом лорда Джона Рокстона — персонажа роману Конан Дойля «Загублений світ». А Вільям Батлер Єйтс написав вірш (фрагмент із якого Льйоса використав як епіграф до епілогу), вимагаючи повернення праху Роджера Кейсмента на батьківщину. Письменник звертається до подій кінця XIX – поч. XX століть: описує життя корінного населення Конго й Амазонії, яке працювало на каучукових плантаціях. Роман складається із трьох головних частин – «Конго», «Амазонія» та «Ірландія». Завершується твір невеличким епілогом, у якому Льйоса розповідає про страту Кейсмента, його перепоховання в Ірландії та вічне життя після фізичної страти як героя національних змагань ув Ірландії. Увесь роман — це мандрування уздовж паралелей і меридіанів світу між Ірландією, Африкою та Латинською Америкою. Автори малюнка на обкладинці розташували Ірландію біля скроні Кейсмента, тобто в самому осерді його мозку, свідомості. Цікаво, що на обкладинку видання винесено географічну мапу, яку облямовує обличчя Кейсмента. Ірландія — це прихований світ, який існував у імпліцитному стані головного героя і який зміг бути екстеріоризованим після мандрів, що спонукали Роджера до численних саморефлексій. І з кожною новою сторінкою з Роджером, а точніше, в Роджері відбуваються зміни: він відчуває в собі ірландськість, яку в романі протиставлено європейській колонізаторській зверхності та імперському ставленню. Ірландія для Роджера (і він по-дитячому дивується цьому!) була світом міфів і легенд, загубленою країною Ельдорадо, потопленою Атлантидою, яка вже ніколи не повернеться. І лише перебування в Африці й Амазонії змусило його відродити в собі національний первень.

Роман Варгаса Льйоси привернув чималу увагу до наскрізної тут теми колоніалізму, до Ірландії й постаті самого Кейсмента. Цей чоловік зумів відкрити в собі Ірландію, побувавши в перуанських амазонських хащах та в Конго, побачивши на власні очі «переваги» європейського права на «чорному» та «латиноамериканському» континентах. По суті, історія Кейсмента — це антиробінзонада, оскільки головний герой роману потрапляє не на безлюдний острів, а в колонізований світ. Це світ після появи на острові Робінзона, який «оєвропеїв» П’ятницю. Роджер, представник європейської культури, бачить, що той-таки П’ятниця так ніколи і не наблизиться до європейського блага, оскільки діалог Європи з Африкою та Перу побудовано на силі, споживацтві, прагматизмі, а світ колонізованого — це світ, у якому до появи «блідолицих» ніколи не знали жадоби грошей. Здавалося б, новий роман Льйоси аж ніяк не вписується в романну модель новітньої літератури, він архаїчний, старомодний, написаний простою мовою, тут діалоги ритмічно й гармонійно поєднано з монологічним мовленням оповідача, який усе знає, а проте, неквапно переповідає про події початку ХХ ст.

Льйоса не побоявся виходити на світовий літературний ринок із «традиційним» романом, традиційним сюжетом, із не-модерною історією про колоніаліста, який став антиколоніалістом. До слова, я весь час проводив аналогії з Ґаретом Джонсом, який спочатку закохався в соціалізм у СРСР, а потім відверто написав про трагедію Голодомору й масові злочини сталінської системи. І, маючи можливість бачити паноптикум зсередини, він докладно описав його внутрішні механізми. Роджер Кейсмент — також людина, яка мала розбудовувати паноптикум, а після повернення з Конго він пише як «журналіст з місця подій» у бельгійські та голландські видання правду про британський колоніалізм, про чуму й холеру, про масові вимирання працездатного населення, про голод і мух цеце, про нелюдське ставлення Європи до людей із іншим кольором шкіри, яких чомусь таврують «рабами», «бидлом», «скотом», який можна продавати й на якому можна заробляти. Насправді ж монархічна система правління в Африці значно чесніша й моральніша для Роджера, ніж система британського права.

Сам Льйоса часто зазначає: «Демони життя письменника – це теми його творів». Так і «Сон/мрія кельта» – це історія радше біографічна, а разом із тим і автобіографічна, це опис історичних подій, фіксація «реальної реальності», але також і маніфест антиколоніалізму, бунт проти нинішньої світової політики. Ірландія Кейсмента – це насправді Перу, а сам Кейсмент – це Льйоса. І вустами Роджера Кейсмента Льйоса мовби говорить у романі, що «він міг би бути звичайним кар’єристом, якби залишився в Ірландії чи Ліверпулі, міг би влаштувати собі комфортне життя, а проте, мандри дали можливість побачити світ, його розширені обрії, розширені настільки, аби бачити по-справжньому краще життя, людську реальність, бачити тенета колоніалізму, трагедію народів під натиском цієї аберації» («El sueño del celta», С. 135). Герой розмірковує про те, що сучасній молоді «видається, набито Ірландія — загадкова країна, яка зникла в минулому, нібито це простір, якого немає в нинішній пам’яті, це цивілізація, яку окупувала й модернізувала Імперія, знищивши питому традицію, мову і свідомість. Це все я збагнув у Африці, де тема свого минулого також була забороненою, оскільки витоки нового життя починалися від Великої Британії…» («El sueño del celta», С. 135).

Отже, про що б не писав будь-який письменник, він завжди пише про себе. Кейсмент в Африці й Амазонії відкриває Ірландію. Льйоса, пишучи про Ірландію, привертає увагу до проблем Перу. І якби цей роман було перекладено українською мовою, то він би обов’язково спонукав нас до розмислів про Україну, яка також і досі не подолала імперсько-радянського спадку ХХ століття, а сьогодні знову колапсує, перетворюючи себе на мертвий політичний манекен, у якого немає національної пам’яті, культури й традиції.