У пропонованому романі-андрогіні Надії Степули «Небо (не)сповідане. Все (і) ніщо» герої – і вихідці з навколишнього життя, і пришельці з потойбіччя.
Об´єднує їх, напевно, неординарність їх особистостей. Їм притаманна як здатність мислити, так і здатність до необдуманих вчинків; уміння ставити собі певні цілі та вперто досягати їх і невміння керувати своєю життєвою енергією.
Герої роману живуть у суспільстві, від якого іноді намагаються бути вільними, але майже нікому це не вдається. Приміряючи кожен до себе давню чи то істину, чи лжеістину, що «жити в суспільстві й бути вільним від суспільства неможливо». У них є часом тільки імена, але хіба цього мало? Пригадаймо, що ім´я – єдиний «ідентифікаційний код» кожної істоти, з яким ця істота постає коли-небудь перед Всевишнім… Майже всі вони пов´язані між собою – родинними чи дружніми стосунками, родом своєї діяльності чи спільністю поглядів на головне у житті. Водночас вони розрізнені, навіть найрідніші, – в силу втрачених чи розірваних взаємин, розбіжностей у сповідуванні ідеалів чи пріоритетів, з причин інших – наприклад, через зіштовхування їхніх світоглядних систем. Серед них є друзі і колишні друзі, кохані й колишні кохані, котрі не стали смертельними ворогами, але перестали бути друзями чи коханими – в силу андрогенних катастроф, які нерідко мають наслідки не менш гіркі, ніж справжні цунамі чи землетруси.
Світ залишається несповідимим, як і шляхи Господні, а небо – несповіданим, бо сповідь – то таїна передусім для людей. Все і ніщо – у нас, між нами, з нами. Відшукуючи смисли свого і чийогось буття, маємо надію на благословення Небес, а, відшукуючи себе на перехрестях неба і землі, теж маємо таку надію.
Може здатися, що цей роман-андрогін – гра в слова-«пазли», смисли-«пазли» – в ім´я порятунку від самотності чи від чогось іще гіршого, ніж самотність у безмежному світі, населеному людьми. Чи – в ім´я подолання абсурдності цього світу. – Може, й так. А може, й ні.
Улюблений сайт літературної критики
