У підлітковому віці змін хочеться, як ніколи. І ще більше хочеться сягнути поставленої мети. Але інколи зміни бувають небажані й навіть небезпечні. Так само, як і мета. Коли шлях стелиться помежи вогнів, боїв, поламаних та скалічених людських доль, усіх можливих жахіть і страхів війни, як прийняти правильне рішення? Тим паче, що від нього залежить не тільки власне життя, а й доля батьків та сестри?
Звісно – треба ризикувати. Отож, чотирнадцятирічний Хамід Туруні, герой повісті Олекси Білоброва «На межі можливого» (Грані-Т, 2011) без вагань вирушає в небезпечну й довгу подорож. Хлопець іде з охопленого вогнем Афганістану до ідеалізованої в родині України, батьківщини свого тата Мохамеда Туруні, чиє справжнє ім’я – Микола Кожушко. Те, чому чоловік з українським іменем воює в Афганістані, як він потрапив до цієї країни, чому прийняв мусульманство й чому не повернувся назад до Батьківщини – читач дізнається із зав’язки роману.
Життєва дорога Миколи Кожушка, командира афганського урядового батальйону, – складна й заплутана, але не менш заплутаний і шлях його сина Хаміда. Та хлопець – плеканець долі. Він проходить свій шлях із піднятою головою, жодного разу не наважується зійти чи зупинитися. Недарма Хамід отримує від вояк, із якими перебуває у військовому лазареті, прізвисько Ґлюк, що з німецької означає – щастя. Саме в лазареті Хамід зустрічає тих людей, котрі супроводжуватимуть його згодом. Дивно, але доля юнака частково вирішується в тому ж таки місці: йому повідомляють, що він їде до Німеччини, де на нього чекає прийомна родина. Хамід розуміє, що з Німеччини потрапити до України значно простіше, тому погоджується на «нове» життя.
Утім, демократична Німеччина зустрічає юнака не так, як він собі уявляв. Ще з митниці розпочинаються всілякі перипетії. І що далі рухається хлопець, то більше виникає перепон на його шляху. Безліч разів цей шлях може увірватися, безліч разів Хамід стоїть за крок від смерті. Та, на щастя, закон бумеранга завжди спрацьовує: на початку повісті Хамід рятує життя, а потому вже його власне життя залежить від доброї волі інших героїв. Незважаючи на національність, віросповідання, вік чи зовнішність, люди підтримують хлопця й допомагають йому. Тут і німецький полковник Беккель, і українські студенти Віктор та Сергій, і німкеня російського походження Гелена (Лєна Копюшина), і українці – дід Олекса та баба Орися, і поляк Казимир, а також вірні друзі – українка Настя, в майбутньому наречена Хаміда, та ліванець Антуан.
Роман «На межі можливого» – це книжка-екшн, яка своїм динамічним сюжетом нагадує бойовик. Читач не розслабляється ні на хвилину, бо тільки-но Хамід виривається з однієї небезпеки, як одразу потрапляє в іншу халепу. Перипетії весь час тримають читачів у напруженні.
Ця книжка – складна і проста водночас.
Розпочну з простого. Повість написана простою мовою: короткі речення і мінімум прикметників. Утім, це не псує динаміки сюжету, а, навпаки, щодалі додає швидкості. На мою думку, мова – справжня заслуга Олекси Білоброва. Недовгі речення чітко передають емоції й навіть посилюють їх. Що далі розвивається сюжет, то більше в тексті з’являється дієслів. Здебільшого описи довкілля чи емоційного стану героїв передаються дієсловами руху. Наприклад, могутність гірського хребта не описується за допомогою прикметників, а формується дієсловами на рівні сили воєнних дій. Гори – це відчуття розмірів і моці вибухів: «…колихнулася земля під ногами. Гори здригнулися…». Також у цій книжці майже немає роздумів чи рефлексій автора, як і немає висновків чи натяків на те, як мав би поводитися Хамід у тій чи тій ситуації. Письменник не подає детальних описів героїв. Читач дізнається дещо про зовнішність, але більше пізнає внутрішній світ персонажів відповідно до їхніх дій і ставлення до людей. Стосунки між людьми й результати спільної праці – єдине, що характеризує героїв повісті.
Тепер щодо складного. Сюжет цієї повісті міг би привабити не одного літературознавця, який досліджує радикальні теми в дитячій літературі. Олекса Білобров звертається до тем мультикультуралізму, віросповідання, самотності дитини, батьків-заробітчан, корупції в суспільстві, психологічної та фізичної травми. Текст описує конфліктні ситуації в Афганістані та Лівані, сучасну демократичну Німеччину, що не спішить прийняти в обійми людей з інших країн. Також добре висвітлено тему конфліктів між мусульманами і християнами. В образі Гелени та матері Насті зображено нелегку долю заробітчан: їхній шлях, починаючи від зміни прізвища до пошуку роботи, адже, за словами Насті, з українським чи російським прізвищем знайти роботу в іноземному суспільстві досить непросто. Так, Гелена змушена заробляти гроші в Афганістані, кажучи, що в воєнній зоні вона може перевірити свою міць; Настина мама виходиться заміж за німця, який займається контрабандою, чим прирікає Настю не тільки на самотність, а й на небезпечні викриття. Теми травми простежується в бажанні Хаміда помститися за «стертий із лиця планети Маржар», а також будь-що дістатися України, щоб виправдати батькову довіру й давнє бажання та неможливість повернутися додому. Також цікаво прописаний автором епізод із флешмобом, мета якого – протест проти обмеження у вільному пересуванні українців до інших країн. І фізичної травми тут також удосталь: поранення, вбивства, вибухи. Усі ці теми, як на мене, заторкують в читачеві ті непроговорені та накопичені емоції, що хвилювали, хвилюють і будуть хвилювати українців ще впродовж багатьох років.
Підліткам ця книжка стане цікавою не тільки коловоротом подій, а й темами першого кохання, вірної дружби, батьківської любові та пошани до Батьківщини. Щобільше, ця повість, попри її повчальний характер, а такий сприймається підлітками неоднозначно, а то й негативно, справді спроможна навчити юнаків багатьом речам, а насамперед – культури інших народів та поваги до їхніх традицій та побуту. В цьому контексті доречно, як ніколи, говорити про літературу, як про мистецтво розказаної історії та досвіду, що може асоціюватися чи переплітатися з досвідом читачів. Адже й Олекса Білобров, як мені здалося, переказав у повісті свій досвід, описуючи події, очевидцем яких він став. Із цієї книжки читачі почерпнуть історичні факти, дізнаються про різноманітні повір’я та реалії життя людей інших країн (наприклад, про долю афганських дітей та жінок), а також глибше пізнають свою рідну країну.
Цілком імовірно, що деяким читачам ця книжка видасться «надто» реалістичною, часом навіть жорстокою. Утім те, що вона висвітлює життя в найскрутніших життєвих ситуаціях, і є однією з головних її принад. Адже реалістична проза для дітей на те й покликана, щоб «спілкуватися» з дитиною мовою реалій, розширювати кругозір та прищеплювати людяність. Діти читають книжки, щоб пережити пригоди, перипетії, емоції, а цебто, приміряти певним чином чиєсь «взуття». Реалістична література, описуючи різні життєві шляхи, допомагає читачам формувати свої цінності в житті. Повість Олекси Білоброва – це не тільки добрий зразок реалістичної підліткової прози, а й відповідь на питання «як попри все залишатися людиною».
