Зустріч із Ґжеґожем Ґауденом, директором краківського Інституту Книги, що відбулася 9 листопада у книгарні «Є» за підтримки Польського Інституту, стала, мабуть, для українських «людей книги» однією з найцікавіших із серії «Європейський досвід: Польща», адже пан Ґауден розповідав про польський досвід у подоланні саме тих проблем, які наразі є для української книжки найбільш нагальними: популяризація читання; проблема перекладів; державна підтримка неприбуткових, але важливих для національної культури видань; проблема літературних часописів; загальний низький рівень книговидання тощо.
Краківський Інститут Книги — національна культурна установа, мета діяльності якої — пропаганда польської літератури у світі, формування читацьких смаків і популяризація читання в країні, давно вже стала постійним позитивним прикладом в українських дискусіях щодо того, як держава і суспільство могли би об’єднатися у справі подолання «книжкових» проблем. Та вперше безпосередня зустріч українських «книжників» із директором цієї установи дала змогу говорити гранично конкретно, на рівні окремих кроків, дій, заходів.
Розмова почалася з обговорення програми «Бібліотека Плюс», котра дала змогу польським бібліотекам усіх рівнів, у тому числі сільським і містечковим, перетворитися на справжні сучасні культурні центри, що пропонують своїм відвідувачам не лише безкоштовний доступ до літератури, зокрема найновішої, а й низку культурних заходів, участь у дискусійних клубах, доступ до мережі Інтернет тощо. Програма була започаткована як реакція на спад читання, пов’язаний, зокрема, з високою ціною на книжки, що робило їх недоступними для широкого загалу. Цікаво, що ця державна програма не є обов’язковою. Тобто якщо у конкретному місті або селі є зацікавленність тим, як удосконалити місцеву бібліотеку, Інститут Книги пропонує фінансування, а натомість бібліотека, яка отримує кошти, зобов’язана виконати низку вимог, висунутих Інститутом.
Цікавим заходом Інституту Книги для популяризації читання є також фінансування дискусійних клубів, створених для обговорення книжок. Наразі такі клуби з’явилися в Польщі не лише при бібліотеках, а й при церковних парафіях, у в’язницях тощо. Форма організації цих клубів — довільна, та й членство у них не є фіксованим, тому важко говорити про певну статистику щодо того, читачі яких вікових категорій чи суспільних верств найбільше беруть участь у їх роботі. Проте, за словами пана Ґаудена, це не лише люди старшого віку, а й молодь. А конкурс на найкращу книжкову рецензію, теж організований Інститутом, дає змогу зробити висновок, що читанням та рецензуванням сучасних книжок у Польщі найбільше захоплені молоді дівчата.
Іще один важливий напрям діяльності Інституту Книги — підготовка національних стендів польських видавців на найважливіших міжнародних книжкових ярмарках, виступів польських письменників на світових літературних фестивалях, а також укладання каталогів новинок польського книжкового ринку для іноземних видавців. Відбір конкретних книжок та авторів для представлення їх за кордоном здійснює експертна група професорів-літературознавців та літературних критиків.
За оцінкою Ґжеґожа Ґаудена, нині польський книжковий ринок перебуває у стані динамічного розвитку, тому існує велика конкуренція видавців. Інститут Книги на конкурсній основі фінансово підтримує видавничі проекти приватних видавців, важливі і цінні для польської культури, однак неконкурентоспроможні з комерційної точки зору. Ця програма фінансування стосується також книжок, що виходять в іноземних видавництвах, якщо видання важливі для представлення Польщі за кордоном. Зокрема, так було підтримано видання науково-популярної «Історії Польщі» британського історика Нормана Дейвіса в Росії. Втім, Інститут Книги не надає підтримки у виданні словників, енциклопедій та власне наукової літератури.
Іще один спосіб підтримки перекладів — щорічна премія «Трансатлантік» за промоцію польської культури за кордоном, що присуджується перекладачам та «пропагандистам» польської літератури. Грошовий еквівалент премії — 10 тисяч євро. Взагалі, Інститут Книги приділяє багато уваги перекладачам польської літератури у світі. Зокрема, на базі Інституту зібрано базу даних таких перекладачів, у якій є майстри перекладу навіть з островів Зеленого Мису. Періодично у Польщі збирається Конгрес перекладачів, для них передбачено також спеціальні стипендійні програми. Пріоритетним напрямом перекладу польської літератури є переклад її англійською, тому Інститут Книжки заснував також нову нагороду за найкращий переклад творів польської літератури на цю найпоширенішу мову світу.
На польському ринку однозначно домінує польськомовна книжка, тому українська проблема боротьби з іноземними (російськими) виданнями для наших західних сусідів зовсім не актуальна. Проте, відповідаючи на запитання із залу, Ґжеґож Ґауден запропонував свій погляд на шляхи вирішення цієї проблеми, назвавши серед заходів для її подолання надання державних субвенцій для українських видань, стимулювання швидких перекладів з іноземних мов (аби поціновувачі новинок світової літератури не змушені були купувати російський переклад, що вийшов раніше за український), а також підвищення рівня загальної культури видання. Зокрема пан Ґауден завважив, що йому до рук неодноразово потрапляли жахливо видані українські книжки, серед вад яких — численні помилки верстки, підбору шрифтів, дизайну обкладинки…
На запитання модератора зустрічі Ростислава Семківа про те, яким чином ідея створення Інституту Книги у Польщі була втілена у життя, Ґжеґож Ґауден назвав метод систематичного лобіювання цієї ініціативи в інститутах влади.
Довідка «ЛітАкценту»:
Ґжеґож Ґауден за освітою юрист й економіст, за професією – журналіст.
У 1970-х – активний учасник студентських культурних ініціатив та студентських медіа, у 1980-х – діяч Познанського осередку «Солідарності». 13 грудня 1981 року був інтернований – до липня 1982 року. 1984-1993 – перебував в еміграції у Швеції, де очолював Шведський комітет підтримки «Солідарності». Після повернення на батьківщину співпрацював з декількома видавничими концернами: «Bulls Press», «Orkla Media».
2000-2003 – президент Палати видавців преси, з 2003 – віце-президент.
2003-2006 – президент видавничого дому «Presspublikа», 2004-2006 – головний редактор газети «Rzeczpospolitа».
2007 – радник видавця і головного редактора українського видання «Газета 24».
З 2008 – директор Інституту Книги.
Віце-президент Спілки авторів і видавців «Польська книга», член Програмної ради Економічного форуму у Криниці, член Інформаційної ради Варшавської біржі цінних паперів.
Усі фото Андрія Ломакіна («Український тиждень»)
