Краків — місто навіть і не «в інших світах». Воно завжди було по-особливому близьким для української культури. Ще на початку ХХ століття у краківських кав’ярнях можна було зустріти найвидатніших представників української інтелігенції. А водночас, чимало класиків польської літератури «Молодої Польщі» або й міжвоєнного періоду перебували у Львові. Ці два міста — «літературні побратими», які мають особливе мистецьке обличчя. Та й, зрештою, сьогодні шлях зі Львова до Кракова — лише кілька годин автівкою. Краків значно ближчий до Львова територіально й ментально, ніж столиця України. Найбільше у мандрівці зі Львова до Кракова забирає перебування на кордоні — просуваєшся зі швидкістю «шаленої черепахи». А сам шлях — лише трохи більше години, якщо траса не завантажена. В цьому й полягає особливий статус Кракова для української культури. Польське місто завжди здавалось певним взірцем, але ця «взірцевість» була двобічною, оскільки для Кракова наш Львів також був своєрідною оазою мистецтва.
Краків завжди перебував осторонь політичних баталій, саме тому наприкінці ХІХ—на початку ХХ ст. мистецький клімат тут був чи не найкращим у Польщі, землі якої були юридично поділені між трьома імперіями — Російською, Прусською та Австро-Угорською. Саме з цієї причини маленький Краків став центром для утвердження й розвитку покоління «Молодої Польщі». І хоча в ті роки Краків був справді лише провінційним містечком, ніби втиснутим між кордони трьох імперій, усе ж таки він був одним із найвизначніших мистецьких центрів. Як відомо, з 1815 року у Кракові існує Краківське наукове товариство, яке на початку 1870-х років перетворилося на Академію наук. Краківська школа мистецтв (заснована 1818 року) в 1900 році здобула почесний статус Академії мистецтв. У 1870-1880-х рр. у Кракові відкрилися Національний музей та музей Чарторийських.
Краків для нас, українців, — це як Париж для англійців, які знаходять у цьому місті якусь особливу принадність, чарівливість, граційну мистецькість, якої немає в метушливому Лондоні. Краків — втілення спокою, нірвани, богемності й високої культури. У Кракові відчуваєш, що ти в Європі, а не в зонах колишнього соцтабору. Звичайно, не буду ідеалізувати це місто, бо, зрештою, є в ньому й райони, близькі до київської Троєщини й Куренівки. Та все ж таки Краків, на відміну від Києва, має своє центральне обличчя. Можливо, хтось мені дорікне за це категоричне твердження, а все ж таки Старе місто в Кракові — щось особливе, непорівнянне з теперішнім обличчям київського Хрещатика. Це втілення одвічної історичності й культурності міста.
Що мене вразило під час візиту до центру Кракова, так це його «нашпигованість» російськими туристами. Але, на щастя, на цьому тлі польська самобутність вирізнятиметься ще яскравіше. Поляк ніколи не буде кричати в черзі по краківські ковбаси «Креденс»: «Ой, Мань, останні шість кілограмів залишилося, треба брати!». Представник польської нації ніколи не дозволить собі гучно висловлюватись на вулиці; навпаки, поляки люблять затишок і спокій, гармонію й принадність теплого родинного вогнища. Вони можуть «вбивати» години в теплих мистецьких кав’ярнях, спілкуючись, обговорюючи сучасні літературні новинки, зворушливо полемізуючи (трохи наївно й сентиментально) про внесок «польських пророків» у становлення Польщі й польської нації. Поляки заглиблені в культуру. Вони шукають у книгарнях новинок, вони запитують, коли вийде нова книжка того чи того автора. Зрештою, в книгарнях майорять плакати, що рекламують новинки або ж «попереджають» про появу нової цікавої книжки з такого-то числа у продажу. Скажімо, коли в січні я був у Кракові, то в усіх книгарнях доводилося бачити плакати з розрекламованим романом Анджея Сапковського «Змія».
Краків сьогодні — це друге за величиною та кількістю мешканців місто у Польщі після Варшави; одне з найстаріших міст Польщі, з тисячолітньою історією, багатою культурною і архітектурною спадщиною. Найстарший осередок поселення був на Вавельській Височині; то було одне з найважливіших міст загадкового племені віслян. Можливо, землі віслян певний час перебували під владою Великоморавської держави. В Х ст. це місто входило до складу держави перших Пжемислідів. Перша відома писемна згадка про Краків (як про важливий торговельний град) походить із повідомлення Ібрагіма ібн Якуба від 965 року. Над Віслою, біля Вавеля, на невеликому узгір’ї з юрайського білого каменю, згідно з легендою, постала колись поганська святиня, на місці якої побудовано пізніше римський костел Св. Архангела Михайла. Й досі Краків містить у собі якусь особливу містичність, легендарність.
Цікаво, що на зламі тисячоліть, у 2000 році, місто Kraka здобуло титул «Європейської столиці культури». Сьогодні Краків є одним із найпопулярніших місць на світі, зокрема — на європейському субконтиненті. 2006 року, він був у «п’ятірці» найпопулярніших міст Європи, у 2007 році, здобув статус «наймоднішого міста світу» — згідно з даними американської агенції Orbitz. Не дивно, позаяк Краків і його мешканці мають особливу ауру — історичну, міфологічну, в якій існує і Королівство П’ястів (1025–1385), і Королівство Ягеллонів (1385–1569), і Річ Посполита (1569 – 1795) і, звичайно ж, Краківська республіка (1815 — 1846). Місто Kraka — й досі нагадує місто-державу в античному розумінні, де кожен громадянин виконує особливу місію, підтримуючи свій рідний простір і утверджуючи національну пам’ять.
Історична пам’ять Кракова так чи інакше пов’язана з мистецькими явленнями. Згадати хоча б найвизначніші епізоди з попереднього ХХ століття. Один із найнезрозуміліших і досі творців модерного польського театру Станіслав Ігнаци Віткевич навчався малярству саме в Кракові (протягом 1904-1905 рр.). Митець також співпрацював із Краківським Авангардом. У Кракові міжвоєнного десятиліття зароджується група «формістів», яку заснував Тисусь Чижевський (до неї долучилися Віткаци та Леон Хвістек). З’являється вже згаданий «Краківський Авангард», очолений Тадеушом Пайпером, видається журнал «Zwrotnica» (1922-1923; 1926-1927 рр.). 1928 року у Кракові з’являється третє видання «зошитів» польської експресіоністської групи «Czartak». Таким чином, культурно-мистецьке життя міжвоєнної Польщі значною мірою концентрується саме навколо Кракова. В цьому місті ми можемо знайти представників практично всіх мистецьких, стильових, світоглядних явлень того часу.
Родина одного з провісників «Молодої Польщі» Казимира Пшерви-Тетмайєра ще за дитинства Казимира переїжджає до Кракова. Тетмайєр — представник «сентиментально-романтичної традиції» в польській літературі, який часом відгукувався про краківську культуру як про щось неприродне, роблене, філістерське, на відміну від автохтонного чарівливого світу Татр. Правда, цю сентиментально-романтичну традицію висміяв один із найвизначніших представників «краківської сміхової культури», себто культури краківських кабаре — Бой-Желенський. Зрештою, Краків здавна славився своїми кабаре й театрами. Той-таки «мізантроп» Тетмайєр буде захоплюватись акторкою краківського театру. Про видатне краківське кабаре «Зелена кулька» ще на початку ХХ ст. складали легенди в Європі.
Зрештою, не можна забувати, що величезну роль у мистецькому розвої Кракова відіграв відкритий 1893 року театр, який під керівництвом Павликовського, Котарбинського і Сольського став першою сучасною польською сценою. Краківський міський театр під керівництвом Тадуеша Павликовського показав на сцені потужний європейський модерністський репертуар, що сприяло розширенню і власних світоглядно-естетичних обріїв: це і Г. Ібсен, і Г. Гауптман, і М. Метерлінк з А. Стрінбергом тощо. А також, безперечно, С. Виспянський, С. Пшибишевський… Саме тому «народження» у Кракові такої величини, як Виспянський, видається знаковим і спланованим на небесах.
Станіслав Виспянський народився 16 січня 1869 р. і помер 28 листопада 1907 у Кракові. В цьому місті він провів усе життя. Одну з найвизначніших частин його неперевершеного драматичного доробку становить краківсько-вавельський цикл: «Легенда», «Болеслав Сміливий», «Кремінь». Свого часу йому було доручено розписування краківського костелу Св. Хреста (не секрет, що Виспянський також — чудовий маляр), проте цей проект не було реалізовано. Як відомо, поштовхом до створення «Весілля» став «пансько-селянський шлюб» Л. Риделя, який одружився з сільською дівчиною з краківського передмістя Броновиць (наразі ця уславлена в літературі місцевість входить до території Кракова).
У Кракові протягом 1903–1905 років під проводом одного з найяскравіших літературних «ексцентриків» Адольфа Новачинського виходив сатирично-гумористичний тижневик «Liberum Veto». Це видання — одне з небагатьох, яке досить влучно, дошкульно й гостро критикувало всі недоречності і безглуздості польської політики та культури. Протягом 1897-1900 рр. у Кракові виходить також знаний часопис «Жицє», який у різний час редагували Людвік Щепанський, Артур Гурський, Станіслав Пшибишевський.
Цікаво, що 1900 року перші вірші «польського Максима Рильського» — себто Л.Стаффа — були опубліковані, зокрема, і в краківській «Критиці» В. Фельдмана. Відомий польський письменник Вацлав Берент після завершення гімназії вивчав природничі науки саме у Кракові. 1913 р. до Кракова повертається Юліуш Каден-Бандровський. Уродженцем Кракова є й Леон Кручковський, письменник трохи менше відомий, який працював переважно в жанрах документалістики («література факту») й белетристики.
Центр Кракова увінчаний двома центральними монументами поетів Адама Міцкевича та Юліуша Словацького (біля самої Краківської опери). Як відомо, у Вавелі поховано одного з «польських поетів-пророків» — Адама Міцкевича, причому – неподалік від могили Тадеуша Костюшка (під час Кримської війни 1853-56 років Міцкевич вирушив із політичною місією до Константинополя, де й помер від холери; спочатку був похований у Парижі, але в 1890 році прах перенесли до Кракова). Також Краків став місцем осідку видатного філософа-фантаста ХХ століття Станіслава Лема.
Краків став «своїм» і для українських письменників. Звичайно, ця тема потребує окремої розвідки, проте згадаю лише, що саме в Кракові розпочинається «польський» період життя Богдана Лепкого. 1899 року, коли в Яґеллонському університеті започаткували «лекторат української мови та літератури», то викладати ці предмети було запропоновано саме Лепкому. Богдан Лепкий помер 21 липня 1941 року в Кракові, похований на місцевому Раковицькому кладовищі. Вже багатьма забута письменниця Ванда Василевська, дружина одіозного радянського драматурга Олександра Корнійчука, 21 січня 1905 року народилася саме у Кракові…
Сьогодні на вулицях історичного Кракова можна легко заблукати, але навіть у цьому блуканні є своя принадність. Центр Кракова — це шлях від Яґеллонського університету (символ польського наукового вільнодумства, коперніканського злету) до Вавеля (символ незнищенності, історичного утривалення Польщі). Цей Університет, до речі, близький для України, оскільки чимало видатних вітчизняних науковців тут викладають, скажімо, один із активних авторів «ЛітАкценту» професор літератури Ярослав Поліщук.
Нинішній Краків — місто літератури, музики (а особливо цього року, коли вже з січня на всіх польських каналах почали показувати концерти до ювілею Ф. Шопена), живопису. Одне слово, мистецтва. І це мистецтво — авангардне, ексцентричне, захопливе. Ще сучасний Краків асоціюється з іменами двох літературних нобеліантів — Чеслава Мілоша та Віслави Шимборської. Проте одним із найчастотніших сувенірів у Кракові є зображення Станіслава Виспянського. Його зустрінеш на різних хустинках, серветках, скатерках. Зрештою, в самому центрі Старого міста можна побачити доволі древню ресторацію під назвою «Весілля» (заснована ще 1921 року) — саме під такою назвою на початку ХХ ст. з’явилася одна з найвідоміших драм Виспянського, що мала чималий вплив на розвиток європейської та української драматургії.
Польська культура має своє обличчя, внутрішню потребу до культури. Врешті-решт, польська нація має надпотужну жагу до культурного й релігійного наповнення. Другий феномен підтверджує той факт, що в Кракові надзвичайно багато костьолів. Так само, й у Вавелі на «одному квадратному метрі» розташована найбільша кількість у світі монархів. Навіть у англійському Вестмінстерському абатстві такого немає, що, зрештою, і природно, оскільки Велика Британія — це все ж таки конклав чотирьох центральних частин, а Вестмінстер втілює переважно англійську імперську історію. Натомість Вавель завжди був монолітним символом королівської Польщі, враховуючи й те, що в давні часи саме Краків був столицею цього королівства.
Польська нація поважає свою культуру і традиції, свою історію та літературу. В цьому я мав можливість пересвідчитися під час нещодавньої мандрівки до Кракова, міста історичного, древнього, що виринає з чарівної легенди про короля Крака, про жорстокого дракона, який жив у печері над Віслою (саме тому фігурки дракона — другий за популярністю сувенір після Виспянського)… Певно, що мовознавці можуть піддати сумніву цю «народну» етимологію міста, сказавши, що Краків походить від індоєвропейської лексеми на позначення назви «печери» (в англійській мові — cave). Проте міфологічне коріння — не таке вже й страшне явище. Саме наявність міфологічних інтенцій дає можливість нації зберегти себе в історичному вирі, адже всі ми вийшли з чарівного (чи й не дуже) міфологічного світу.
Краків видається типово європейським ще й тому, що в ньому зроблено все, щоб життя і мешканців, і відвідувачів було комфортним, щоб кожен узяв для себе на згадку про перебування в краківській атмосфері лише найкращі спогади. Самі краківці чудово послуговуються англійською мовою. Ця мова забезпечує теперішній польський цивілізаційний вибір — належність до західної цивілізації права, етики, культури. Хіба що вражає, як я вже казав, надмірно велика кількість туристів із Росії, які жадібно скуповують фірмову краківську ковбасу, горілку та занадто голосно поводять себе на вулицях міста. Водночас, це місто надзвичайно релігійне: навіть у будні дні в костьолах багато відвідувачів на служіннях. Краків і досі живе в координатах денної, вечірньої костьольної служб. Життя краківця покреслене обов’язковим відвідуванням костьолу. Це, у свою чергу, засвідчує надзвичайну чемність поляків, їхню повагу до гостей, зворушливість, чемність і добропорядність.
Звичайно, за кілька днів Краків неможливо збагнути. Знаю людей, для яких це місто є одним із найяскравіших і найкрасивіших у Європі. Можливо, в кожного є свої улюблені місця, проте у Краків неможливо не закохатися: в його магію і старовинність, літературність і мистецькість, у відбивання сакральних годин у центрі міста одвічним годинником, у розмаїття костьолів (костьол Святої Марії — окраса Кракова). Це місто шанує історію: в центрі розміщена значна частина історичних монументів — один із центральних нагадує про події славетної (та для багатьох в Україні забутої) Грюнвальдської битви. Водночас, вражають і постаменти святим, отцям церкви, пам’ятник Іоанну Павлу ІІ, який залишається найвідомішим поляком ХХ сторіччя.
Саме тому Краків — це європейське місто, яке, здається, попри все, знайшло своє культурно-історичне мотто.
Перекладач, літературний критик, головний редактор журналу світової літератури «Всесвіт», співробітник Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАНУ. Професійні інтереси: компаративістика, англійська література доби Ренесансу і, звичайно, улюблений автор — William Shakespeare.
