Книга професора Ольги Петрової „«Комедія» Данте Аліг’єрі: мистецький коментар XIV-XX століть” – плід довготривалої наукової роботи. В її основу ліг текст кандидатської дисертації, присвяченої „Божественній комедії” Данте Аліг’єрі у мистецтві XIV-XX століть. Праця чекала на своє видання більш, ніж тридцять років. І ось, щедро ілюстрована (залучено загалом 178 ілюстрацій) та доповнена перекладом англійською, вона нарешті вийшла у видавництві «Факт».
Ще до початку роботи над дисертацією О. Петрова стала автором циклу графічних ілюстрацій до Дантової „Комедії”. Продовжуючи українську образотворчу Дантеану, розпочату Григорієм Гавриленком та його ілюстраціями до видання «Vita Nuova» 1965 року, художниця пішла шляхом власного бачення та створила експресивні композиції. Їх одразу ж помітила та затаврувала влада. Після часткової публікації ілюстративного циклу у журналі „Всесвіт” (1972 р.) авторка отримала офіційну рецензію: „Не дозволяти співробітничати з видавництвами та редакціями України”.
Саме цей факт змусив авторку звернути енергію в інше – дослідницьке – русло. «За час «внутрішньої еміграції», на яку в умовах радянської ідеології було приречене будь-яке нестандарте мислення, – пише О. Петрова у вступному слові, – Данте, його незалежність у думках та вчинках сприймалися як «школа свободи»». І справді, творчість першого ренесансного поета-вигнанця надихала багатьох інтелектуалів 1970-1980-х років. Серед своїх провідників у світ Данте Ольга Петрова називає перекладачів Миколу Лукаша та Григорія Кочура. Лукаш дав їй «змогу відчути колорит «вольгаре» ХІІІ століття», а Кочур навчив «упокорення перед огромом дослідницької праці». Зацікавлення творчістю флорентійця розділяв з Петровою й Іван Драч – перекладач «Vita Nuova» та дослідник Дантової поезії.
„«Комедія» Данте Аліг’єрі: мистецький коментар XIV-XX століть” – не так огляд образотворчого матеріалу багатьох авторів у каталожно-описовому сенсі, як книга, що претендує одночасно на статус підручника з історії мистецтва та історії ідей. Розглядаючи того чи іншого автора з кола європейської образотворчої Дантеани, дослідниця не минає увагою історичний контекст, основні філософські ідеї та художні моделі доби. А відтворивши таким чином культурний клімат певної епохи, з’ясовує те, що є найважливішим для її дослідження, а саме: як тогочасні читачі ставились до Данте? Як сприймали: як ворога, вчителя, провідника, співрозмовника, далекого класика? На всі ці питання, як і на найголовніше – чи можливо узагалі адекватно проілюструвати Данте – авторка послідовно дає відповіді у кожному з розділів: присвячених Дантеані доби Ренесансу, ХІХ та ХХ століть.
Перегортаючи сторінки кодексів XІV – початку XV століть, О. Петрова відзначає сліпе слідування «букві», оповідальний характер ілюстрацій, що підсилюють емоційну відчуженість ілюстрації від тексту. Подібним чином аналізуючи зв’язок між художниками кожної окремо взятої доби та текстом Данте, О. Петрова виділяє окремих митців, які, на її думку, найближче підійшли до глибокого розуміння поета – на емоційному та філософському рівнях. В авангарді Дантової “гвардії” таким чином виявляються митці італійського Ренесансу Лука Сіньйореллі (саме його руки портрет Данте прикрашає обкладинку книги) та Мікеланджело; англійський романтик, художник та поет Вільям Блейк (відомий багатьом за згадками у фільмі «Мрець» Джима Джармуша); французький романтик Ежен Делакруа; скульптор Огюст Роден, а також митці ХХ століття – Сальвадор Далі, Ренато Гуттузо, численні ілюстратори з країн «соцтабору». Такий підбір «дантівських» та «недантівських» художників, а заразом і епох наштовхує на думку про ніцшеанський поділ на аполонійські та діонісійські періоди, з яких, виглядає, саме діонісійські суголосні «Божественній комедії».
Такий підбір, без сумніву, суб’єктивний та базується на власному враженні автора від «Божественної комедії». Втім, він є переконливим. Наголошуючи на революційному характері, далеко не середньовічному світобаченні, науковій прогностичності та інтелектуальній гостроті твору, О. Петрова у масиві створеного за такий тривалий час образотворчого матеріалу шукає той, який, попри поставлені його власним часом вимоги, виривається у позачасовий та позапросторовий вимір Дантових світів. Таким чином, митці стають не просто читачами, а й пошукачами духовного зв’язку з літератором. Ті з них, кому контакт таки вдається, по-різному позиціонують себе щодо твору. Деякі з них стають вдячними послідовниками, інші невтомними інтерпретаторами, ще інші – затятими диспутантами. Головне, стверджує дослідниця, – аби не бралися сліпо відтворювати сюжет на кшталт кадрів у кіно (як ренесансні мініатюристи, що ще не «доросли» до сприйняття сучасника) та не користувались поемою як засобом похизуватись власним академічним вмінням (як то було у класицистів ХІХ століття).
Читачеві книги легко помітити, що найбільш Дантівським художниця та мистецтвознавець вважає ХХ століття. Саме такі струси, як нацизм та комунізм, дві світові війни, на думку автора, роблять недавній час найбільш схожим на той, у якому жив Данте Аліг’єрі. А, отже, кому, як не сучаснику, дано найкраще зрозуміти автора «Комедії».
Підтримане ж Італійським інститутом у Києві та UniCredit банком, видання „”Комедія” Данте Аліг’єрі: мистецький коментар XIV-XX століть” вирізняється якісною поліграфією та серйозним підходом до верстки. Поєднання англо- та україномовного варіантів тексту суттєво розширює коло потенційних читачів. Обіцяно, що книгу отримають не лише українські, а й численні світові бібліотеки.
Втім, у бочці меду не без ложки дьогтю. Поряд із бездоганно грамотним англійським текстом трапляються фрагменти оригіналу, яких, схоже, не торкалась рука редактора. Такий підхід видавництва «Факт» щонайменше дивує. Хотілося б усе-таки, щоб естетично довершена форма мала адекватне наповнення.
Між тим, як показує досвід видавництв останніх років, «Божественна комедія» все така ж актуальна. 2006 року у видавництві «Фоліо» книга Данте вийшла з ілюстраціями Ольги Петрової (як і розглянута тут праця – більш, ніж через тридцять років після свого створення). Вже наступного року – у видавництві Львівського католицького університету вийшла перша кантика твору з ілюстраціями Юрія Козака. Отже, з’являтимуться нові читачі й інтерпретатори поеми. Як, сподіваємось, і дослідники.
