…Офіцер спробував зробити собі розріз поперек живота, але шабля застрягла у нутрощах, котрі не пропускали її далі. Він зрозумів, що потрібно вчепитися в неї обома руками і силоміць проштовхнути її глибше. Так і вчинив. Лезо просунулось на сантиметрів десять. Біль був нестерпним. Краї розрізу розійшлись, і звідти стало видно нутрощі. Голова офіцера похилилася, зіниці звузились, перетворившись на щілинки, і з рота повисла нитка слини…
Чи здогадувався Юкіо Місіма (Хіраока Кімітаке), коли у подробицях описував ритуал самознищення в новелі «Патріотизм», що подібні сторінки через декілька років матимуть місце і в його власній біографії? Станеться це через 45 насичених подіями і різноманітною діяльністю років після його народження.
Місіма-письменник створив сорок романів (екранізовані ще до його загибелі), вісімнадцять п’єс, десятки збірок оповідань та есе. Інтереси цієї людини були неосяжними і не обмежувалися самою лишень літературою. Він був режисером театру й кіно, актором, диригентом симфонічного оркестру. В останні роки життя Місіма, який добре орієнтувався у західній культурі та жив за її стандартами, перетворився на противника вестернізації Японії. Почав серйозно займатися традиційними бойовими мистецтвами: кендо, карате та легкою атлетикою, керував військовим літаком, сім разів устиг здійснити подорож навколо світу. 
Наприкінці життя він надзвичайно захопився ідеями монархізму та самурайськими традиціями. На власні кошти створив воєнізовану організацію «Суспільство щита», що зникла одразу ж після його смерті. 25 листопада 1970 року відомий письменник Юкіо Місіма, котрий неодноразово дивував своїми ексцентричними витівками японську публіку, влаштував останню виставу. Він намагався підняти бунт на одній із баз Сил Самооборони, закликаючи солдат виступити проти «мирної конституції». Коли ж його задум не вдався, письменник покінчив життя самогубством, вчинивши середньовічний обряд харакірі. Навколо такого непередбачуваного для інших, але прогнозованого для самого Місіми вчинку, і досі ведеться полеміка. Хто вважає письменника і його фінальний крок суцільним божевіллям, хто – нормою, тому що іншого фіналу у випадку з Місімою просто не могло бути.
Підтвердженням цьому є його твори: все життя віддзеркалено у романах, оповіданнях, есе. Власну філософію життя письменник вдихав у своїх героїв, в їхні вчинки, думки. Для нього Прекрасне та Смерть були частинками одного цілого. Вся його творчість пронизана таким незвичним поєднанням. Місіма якось написав: «Смерть є єдиною дійсно привабливою, захопливою концепцією».
Саме цією «концепцією», такою страшною для багатьох, був зачарований автор. Місіма писав: «У мені живе бажання здійснити вбивство, щоб побачити багряну кров. Тому я і пишу, щоб не заробити собі смертний вирок». Література й театр були своєрідним порятунком для письменника до того часу, поки він не здійснив кругосвітню подорож. Враження від Греції – це той переломний момент, з якого починається нова сторінка у житті й творчості Місіми. Саме вплив цієї країни познайомив читача з досі ще не відомою оптимістичною налаштованістю письменника. Цей факт яскраво проілюстровано у романі «Шум хвиль». Історія про гармонію молодих закоханих людей з природою: морем, сонцем. На відміну від попередніх творів, роман позбавлений думок про наближення смерті. Але подібні думки не існували тільки на сторінках роману. В житті було зовсім інакше. Створити прекрасний витвір мистецтва і стати прекрасним самому – ось наступні завдання письменника. Він вирішує перетворити себе на сильну особистість як духовно, так і фізично. І дійсно, наполегливість та щоденна праця над своїм тілом (заняття кендо, карате) через деякий час зробили з худорлявого юнака мужнього чоловіка. Найбездоганнішим витвором мистецтва Місіми став він сам. І заняття спортом він не полишав до того моменту, доки не знищив власними руками цей «бездоганний витвір». Це було народженням нової особистості, ім’я якої сам автор записує тепер новими ієрогліфами, що в перекладі означають «Зачарований смертю диявол».
1956 рік. Читач знайомиться з одним із шедеврів японської літератури, написаним Місімою, — роман «Золотий храм». Стимулом для його написання став реальний факт, який мав місце у 1950 році. Пожежа, що ледь не знищила одну з найвідоміших архітектурних пам’яток давньої японської столиці Кіото, не могла не вразити письменника. Місіма був переконаний, що знищення робить «Прекрасне» іще прекраснішим. Автор втілює «Прекрасне» у цілком реальному предметі, Кінкакудзі (назва храму). Коли ж його думки не справдилися і Кінкакудзі після війни лишився неушкодженим, «Прекрасне» стає для героя на ім’я Мідзогучі недосяжним. Магічна тотожність Смерть-Краса була порушена. Смерть відступила, така нестерпна для героя вічність перемогла. Полегшення Мідзогучі міг відчути тільки у випадку цілковитого знищення храму. Чи справді душа ченця відновить душевну рівновагу після скоєння «вбивства Прекрасного», символом якого і є Золотий храм?
Усе життя Місіми нагадувало театр, який він добре розумів і з яким була пов’язана його творчість. Актор і драматург – один із найвідоміших в історії сучасного японського театру. Він вдало вводив класичні сюжети та прийоми в сучасність. Його театр – це магічне, неповторне поєднання класичної форми з нерідко шокуючим змістом. Тема знищення моральної краси продовжує існувати у думках письменника і знаходить вихід у п’єсі «Мій друг Гітлер». Незважаючи на постійне прагнення Місіми відтворити на сторінках своїх творів історичні події, в цьому творі ні ідеологія, ні сама постать Гітлера як історичної особи його не цікавили. Як і в романі «Золотий храм», так і в п’єсі, автор демонструє знищення головним героєм усіх людських почуттів, що дає йому змогу досягти ще більших висот зла.
П’єса «Маркіза де Сад» здобула найбільшу популярність для Місіми серед іноземних прихильників. На сцені дія розгортається навколо Рене, дружини, сам же маркіз залишається постаттю, не видимою для глядача. Кожен твір письменника є своєрідним дослідженням стану людської душі. Де Сад вважався злочинцем не тільки через свої витівки, а й через висловлювання, якими він намагався кинути виклик Богу. Перше його ув’язнення було наслідком того, що він змусив дівчину на ім’я Жанна Тестар, глумитися над розп’яттям у день Святої Пасхи. Звісно ж, перелік злодіянь маркіза на цьому не вичерпується. Його можна продовжувати і продовжувати. Розрадою для Сада у в’язниці було письменництво. Він писав майже з надзвичайною швидкістю. Йому вистачило місяця, щоб створити «Сто двадцять днів Содому» і п’ятнадцять днів для твору «Жюстіна». Місіму ж хвилювала загадка поведінки дружини маркіза. Довгі роки життя, поки чоловік перебував у в’язниці, маркіза де Сад була йому вірною, але одразу ж покинула, тільки-но він звільнився.
Наступний етап у творчості Місіми ознаменувався перетворенням письменника на монархіста та ультраправого політика. Серед написаного в цей період, багато було присвячено оспівуванню цінностей самурайських традицій. А згодом він почав захоплюватися японськими Силами Самооборони і створив «Суспільство щита».
Подія, що сталася 1936 року, не могла залишити письменника байдужим. Історія повсталих офіцерів, які проливали чужу кров, а потім і свою (два офіцери вчинили харакірі) не могла залишатися поза увагою письменника. Повстанці стверджували, що їхньою основною метою є повернення імператору влади, узурпованої міністрами. Після того, як імператор засудив «небажаних» заступників, повстання вдалося придушити. Місіма пише новелу «Патріотизм», яка і мала стати пророчою для самого автора. В новелі описано самогубство молодого подружжя. Гвардійський поручик Такеяма, опинившись перед моральною дилемою, робить харакірі. Його жінка, як справжня дружина самурая, також вчиняє самогубство. Як і в п’єсі «Мій друг Гітлер», Місіма не прагнув відтворити на сторінках твору історичні події, — для письменника це не головне. Проте сам процес самогубства описаний з найменшими подробицями.
Харакірі – середньовічний спосіб самогубства. Вже в ХІ столітті цей звичай увійшов у практику і слугував або ж засобом вияву відваги, або ж запобігання смерті від ворожої руки. Також це був спосіб повернути собі втрачену честь. Харакірі не призводить до негайної смерті, загибель може виявитися довготривалою та брудною. Тому під час самогубства був присутній помічник, кайсяку, — він мав обезголовити самурая, який вчинив харакірі. Оскільки харакірі вважалося привілеєм самураїв і було насправді японським «винаходом», саме такий спосіб ідеально підходив для Місіми, адже саме він поєднував у собі кров і страждання.
25 листопада 1970 року на військовій базі Ічігая у супроводі чотирьох офіцерів з’явився Юкіо Місіма. Він тримав при собі стародавній меч ХІ століття. Компанія із п’яти осіб опинилася в кабінеті генерала Масіті, де його захопили в полон. Вимогу терористів зібрати у дворі штабних офіцерів було виконано. І ось Місіма на парапеті балкону намагається звернутися до солдатів із промовою. Але його ніхто не слухає. Спроба переконати свою «аудиторію» в тому, що не варто захищати конституцію, яка забороняє існування армії, виявилася невиправданою. Розчарований неувагою солдатів, він спокійно повернувся у кімнату і зі словами «Хай живе імператор» клинком пронизав ліву частину живота. Але ритуал, згідно з самурайськими традиціями, ще не було завершено. Справу мав докінчити помічник. Один із студентів взяв на себе виконання цієї ролі. Через мить голова письменника лежала поряд із тілом спортсмена. Подія, до якої Місіма готувався усе життя, здійснилася саме у той спосіб, який він обрав ще задовго до 25 листопада.
І хоча Місіма-актор виконав останню свою роль, яка була досконало продумана і зрежисована, Місіма-письменник подарував світові численні твори, головні герої яких висловлювали його думки і жили за його правилами. З їх допомогою яких можна було наблизитися до розуміння внутрішнього світу цієї яскравої, епатажної і непередбачуваної особистості – Зачарованого Смертю Диявола.
