1. Які Ваші твори останнім часом перекладалися й видавалися за кордоном? Якими мовами?
Щойно Анета Камінська привезла мені примірник польського квартальника «Акцент», де є добірка моїх поезій. Ще торік були добірки в кількох польських часописах, у тім числі й у «Ґазеті виборчій» (перекладач Анета Камінська), а також публікації моїх віршів чеською й сербською (перекладач Тетяна Раконяк).
Також торік добірка моїх поезій у перекладі Вальжини Морт з’явилася в білоруській антології «Голоси з-за небокраю»; відтак упорядник цієї антології Міхась Скобла чудово переклав мій текст «Церква з очерету», а оце нещодавно написав, що закінчує ще кілька перекладів, які запропонує в одне з білоруських видань.
Крім того, майже готовий до друку рукопис книжки моїх вибраних віршів «Марь» (те ж, що в мене «Храбуст») у російських перекладах Анатолія Птіцина. Також Анатолій Птіцин переклав російською мою повість для дітей «Сорокопуди, або Як Ліза і Стефа втекли з дому», рукопис зараз на розгляді в одному з російських видавництв.
А ще азербайджанська поетка Медіна Кім переклала зо два десятки віршів – щоправда, почерез російську; вони наразі публікувалися лише в інтернеті.
Також наразі лише в інтернеті публікувалися мої вірші в чудовому англійському перекладі Люби Ґавур – але знаю, що готується й «паперова» їх публікація в Канаді.
2. Хто був ініціатором цих перекладів (Ви самі, іноземна сторона, вітчизняні видавництва, спонсори, ґрантодавці…)?
Друзі. Анету Камінську познайомила з моїми (і далеко не лише з моїми, а й багатьох сучасних українських поетів) текстами Маріанна Кіяновська. Вальжину Морт і Любу Ґавур – Богданка Матіяш. Медіну Кім – Анатолій Птіцин…
Ага, ось ще Василь Ґабор нещодавно телефонував і казав, що в сербському журналі іноземної літератури (я так зрозумів, аналогові нашого «Всесвіту») готується публікація добірок Василя Герасим’юка, Ігоря Римарука й моєї, але я поки що навіть не знаю, хто перекладав і які саме тексти…
Узагалі, я ніколи сам не ініціював перекладання своїх текстів, – але завжди дуже тішуся, коли бачу щирий до них інтерес як у нас, так і за кордоном. Останнє мене, правду кажучи, навіть трохи дивує, бо я свідомий того, що мої тексти дуже й дуже непросто винести поза рамці української мовної стихії (тим паче, мені дуже рідко пишуться верлібри)… Але коли Анета переклала «Замовляння з голубами» – я переконався, що це все ж можливо, – і щасливий з цього!
3. Чи відомо Вам щось про іноземну рецепцію Ваших творів, а також сучасної української літератури загалом?
Дуже мало. На польських літературних форумах читав дуже гарні відгуки на Анетині переклади, та ще друзі дещо переказували…
4. Що, на Ваш погляд, потрібно, аби українська література була повніше представлена за кордоном?
У нас уся ця справа віддана на поталу самим авторам, і більше нікому до цього діла нема. Автори ж різні бувають… Ось коли в нас зможуть повноцінно запрацювати літературні аґенти; коли видавництва будуть зацікавлені (передовсім фінансово) в якомога ширшій промоції своїх авторів, а не просто забиратимуть у письменників авторські права на ті чи інші потенційно популярні тексти й «маринуватимуть» їх у себе, – тоді, може, справа й зрушиться з особистих контактів у бік чогось більш системного. І тоді, може, й держава дійде розуміння того, що необхідно популяризувати вітчизняну класику за кордоном. Проте винятково класику – я категорично проти того, щоби держава в особі будь-якої своєї інституції, тим паче Спілки письменників, утручалася в те, хто, де й кого має перекладати чи видавати (а такі прецеденти були).
Тут потрібне не монополізування, а навпаки – створення умов. Умов для того, щоби знайти друзів у різних країнах, навчити їх української мови й роботи з українською мовою – а вони вже хай самі вирішують, що з наших сучасних писань цікаве їхньому читачеві. Поки що цим займаються одинаки-ентузіасти – а було би більше користі, якби робили це стосовно сучасної літератури видавництва та літаґенти, а стосовно класики – спеціально підготовлені державні службовці.
Улюблений сайт літературної критики
