«Звичайно людина народжується під якоюсь зорею, ба навіть під якимсь зодіякальним знаком. Як відомо, є 12 сузір’їв, по яких відбувається видимий річний рух сонця. В більшості ці сузір’я ще з часів давньої давнини мають назви звірів, крім одної Діви, бо Близнята можуть бути теж звірами; а може, й Діву в старій давнині зараховували до звірят. Мій день народження 3 травня — це знак ТЕЛЕЦЬ, а популярно БИК. Колись я пробував читати ворожіння за знаками зодіяку — бо є ціла наука, як передбачувати майбуття людини за зодіякальним знаком від дати її народження, — і вичитав у першому реченні таке: тип, народжений під знаком бика, любить добре попоїсти і випити. Це мені подобалось, що більше — переконало мене в правдивості передбачень, і я вже далі не читав цих гороскопів. Якщо йдеться про славних осіб, що народились того самого дня, то є тільки один, а саме Нікольо ді Бернардо Макіявеллі, що народився 3 травня 1469 року. Та це політик, а мене політика не займала. Тож шукати за зразком тут ні при чому. Його політична діяльність зовсім притьмарила його літературну діяльність. Більше можна сподіватися від самого року народження. Рік 1917, коли я народився, — це великий рік в історії. Перш за все — це рік революції на сході Европи, що започаткувала новий період історії в цій частині нашої землі».
Цей фрагмент зі спогадів Остапа Тарнавського про власне життя взято з книжки «Остап Тарнавський: бібліографічний покажчик. 1917-2007», що побачила світ в Університетському видавництві «Пульсари» 2008 року. Це вже третя книжка, пов’язана з іменем О. Тарнавського, що вийшла в цьому видавництві за останні чотири роки (2005 року побачила світ збірка «Крейзі» та інші оповідання», а 2006-го — «Поетичні переклади» з передмовою М. Тарнавської). Без перебільшення, маємо вкрай важливе для української культури видання. Для українського читача його підготувала дружина українського поета і вченого пані Марта Тарнавська. Задумувалося воно як таке, що має з’явитися до відзначення дев’яностоліття від дня народження Остапа Тарнавського (поет народився у Львові 3 травня 1917 року).
Видання і справді вражає своєю ґрунтовністю та увагою до найдрібніших деталей, що стосуються життя Остапа Тарнавського. Крім того, ця книжка — бібліографічний покажчик усіх творів поета і науковця, наявних у приватному родинному архіві Тарнавських та у львівських виданнях. У ній також уміщено вкрай важливі нариси про життя О. Тарнавського: «Літопис життя і творчості Остапа Тарнавського» його дружини пані Марти, «Моя дружба з Остапом Тарнавським» Тараса Цмайла-Кульчицького, який посприяв тому, що Остап Тарнавський прийшов у світ літератури й мистецтва: зрештою — автобіографічні статті самого пана Тарнавського.
Біографічні матеріали у книжці не просто доповнюють титанічну працю, а розкривають творчу біографію митця. Звичайно, за півстоліття навіть усі бібліографічні посилання дають змогу створити докладне уявлення не лише про життя поета і науковця, перекладача і критика, а й про соціоісторичний та політичний контексти. Навіть перший запис у першому розділі («Окремі видання: книги, відбитки з журналів») знаковий — у ньому зазначено видання «Гамлет на українській сцені» (Львів, 1943), і одразу перед очима постає театральний Львів, завжди наближений трохи більше до західноєвропейської культури. В Україні про театральні постановки Шекспіра у Львові написано навіть кандидатську дисертацію, але сам цей запис уже підштовхує читацьку уяву до кроку в минуле, бурхливе і непізнане досі. Чому я звертаю увагу на цей одиничний запис? Річ у тому, що у вересні 2009 року в Канаді буде проведено міжнародну конференцію (організатором якої виступила професор Ірина Макарик) про міжвоєнні постановки Шекспіра в різних куточках світу. І тому ця книжка для дослідників літератури буде вкрай потрібною. По-друге, Шекспір і справді важив надзвичайно багато для Остапа Тарнавського: як відомо, остання велика робота, яку він встиг завершити — це переклади всіх сонетів Шекспіра. Втім, цей майстер узагалі працював на перехресті англомовної та української культур, що засвідчує, зокрема, його докторська дисертація, в якій компаративно досліджено великих поетів початку ХХ століття: Томаса Стерна Еліота й Павла Тичину.
Видання «Остап Тарнавський: бібліографічний покажчик. 1917-2007» — не лише допомога для дослідників української літератури, перекладацьких студій тощо, а й шлях, крокуючи яким, ми маємо змогу пізнати життя людини: від народження і до останнього дня. Маємо змогу поринати в таємниці долі Остапа Тарнавського, на які пролила світло Марта Тарнавська. Як вона сама зазначає, багато чого з життя чоловіка довгий час лишалося і для неї незрозумілим, зокрема з того, що стосувалося раннього життя Остапа, його прийняття до Спілки письменників України, історії його батька (участь у Комуністичній партії, репресія) тощо. По крихтах ця інформація визбирувалась і накопичувалася, допоки не знайшла виходу в цій праці.
Видання, підготовлене Мартою Тарнавською, крім бібліографічних записів, зроблених із величезною точністю та фаховістю, містить також світлини, на яких закарбовано життя Остапа Тарнавського та його родини; найяскравіші фрагменти із життя пана Остапа та його близьких друзів і приятелів. Світлини відображають не просто людську долю в її парадоксах і несподіваних піке, в миті щастя і смутку, а й історію української літератури та культури середини й кінця ХХ століття. На одній із них бачимо Богдана Кравціва, Остапа Тарнавського, Богдана Рубчака й Леоніда Лимана (які несуть труну з тілом Євгена Маланюка); на іншому фото — вечір Ліни Костенко у Філадельфії (квітень 1990); на ще одній світлині — Остап Тарнавський і український літературознавець професор Федір Погребенник (якого вже також немає на цьому грішному світі), а на одному з передніх фото — коло (в якому і Святослав Гординський, і сам Остап Тарнавський), що оточило Юрія Косача (зустріч українських письменників у редакції «Наших днів» із нагоди його приїзду до Львова 1942 року). Зафіксовано парадоксальні моменти: часто можна побачити унікальні моменти історії української літератури, про які не прочитати в підручниках чи розвідках науковців.
Книжка «Остап Тарнавський: бібліографічний покажчик 1917–2007» розрахована насамперед на тих, хто хоче відкрити для себе світ української культури якомога повніше. Наразі час саме для такої історичної реконструкції: сила будь-якої нації в тому, що її представники, розкидані по всьому світу, тримаються разом.
Перекладач, літературний критик, головний редактор журналу світової літератури «Всесвіт», співробітник Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАНУ. Професійні інтереси: компаративістика, англійська література доби Ренесансу і, звичайно, улюблений автор — William Shakespeare.
