Євгенія Кононенко — відома українська письменниця і перекладачка — не має ілюзій щодо перспективи перекладів українських книжок іноземними мовами й великого зацікавлення ними. На жаль…
1. Які Ваші твори останнім часом перекладалися й видавалися за кордоном? Якими мовами?
Мої оповідання включаються до антологій сучасної української літератури, якщо такі десь видаються. Щойно вийшла антологія сучасної української літератури чеською. Зараз підготовлено книгу моїх оповідань в Росії.
2. Хто був ініціатором цих перекладів (Ви самі, іноземна сторона, вітчизняні видавництва, спонсори, грантодавці…)?
Я не знаю, хто виступає ініціатором перекладу антологій. А щодо Росії, можу сказати, що російська перекладачка Олена Марінічева зацікавилася моїми текстами, ознайомившись із антологією жіночої прози незнайома, яку видав і поширює Василь Габор. Вона зорганізувала публікації в російських журналах, знайшла видавця в Москві, разом із директором «Кальварії» (видавництво, яке друкує мої тексти) знайшла підтримку публікації книги в Росії.
3. Чи відомо Вам щось про іноземну рецепцію Ваших творів, а також сучасної української літератури загалом?
У мене нема ілюзій, ніби антології української літератури хтось помічає. А читання книги в Росії ще попереду.
4. Що, на Ваш погляд, потрібно, аби українська література була повніше представлена за кордоном?
Потрібна підтримка з боку України перекладу й видань українських авторів, це тривіальна відповідь на питання. Вже з’явився фонд Арсенія Яценюка, який потроху здійснює цю справу, звичайно, цього не досить. Але швидкого результату в будь-якому випадку не буде. Недомінантні культури навіть заможних країн дуже повільно завойовують своє місце у світовому контексті. Проілюструю свою відповідь на прикладі нідерландської літератури. Українською виходив роман Кейса Нотебоома, два романи Гарі Муліша (це дуже цікаві автори), виходила антологія нідерландського оповідання, серед яких є дуже цікаві. Хто заговорив про нідерландську літературу, хто захопився нею, хто почав про неї писати? В Росії виходило більше авторів із сучасної літератури цієї заможної, проте маловідомої в культурному відношенні країни, і ці книги також доступні для українського читача. Ще в радянські часи, коли в Росії існували великі академічні проекти, було здійснено переклад і видання «Люцифера» Йоста ван дер Вондела, це, так би мовити, нідерландський Мільтон і Гете, їхній попередник, в якого ці великі автори вчилися, батько нідерландської літературної мови. Хто це знає? Тільки фахівці, яких в Україні кілька чоловік. Так само буде й з Україною, якщо навіть кільканадцять книжок і з’явиться по світу, гриміти українська літератури не буде, але принаймні фахівці потроху з’являться. Отже, пропагувати українську літературу треба, але знати, що працюєш на вічність, а не на сучасність.
Знайшли кого перекладати. Бідна українська література. Євгенія Кононенко – приклад графоманії. Куди котиться Україна?! Краще б уже Сашка Ушкалова – принаймні там іще по молодості дурі багато, може, вийде з часом. А тут уже клінічна графоманія.
Здається, уже поголовно всі звинувачуються в графоманії. Але ж є люди, яким Кононенко подобається. Що в цьому поганого? Ми ж не хочемо сформувати якогось однонаправленого українського читача. Тих читачів і так небагато.
Так, але ж чи саме це треба перекладати і пускати в світ як образ нинішньої української літератури? Чи вже кращого немає? У Спілці Явір із Кримом себе перекладають мовами світу і під це діло міжнародний проект запустили, тут явні графоманки “без мужика” – образ України у світі. Згине така Україна. Чому Шевчука не перекласти? А Тютюнника? Ось література європейського штибу!
Смішні люди! Кононенко, може з виду й пришелепкувата, але вона – справжня письменниця. Як вона пише побут, міщанське середовище, київський мідл-клас! Та вона у цьому неперевершена! Якщо ви уважно читали її оповідання і романи, тоді ви просто кретини й долбаки, називаючи її графоманкою! Вона знає закони побудови сюжету, має почуття смаку і міри. Її романи нерівні, але в малій прозі, в оповіданнях вона далеко попереду інших писак укрсучліту! Так що, шановна Валю, перекладайте собі Шевчука з Тютюнником (вони, до речі, перекладені, не менш за Кононенко – і улі толку?), але не роззявляйте свого ротика на нормальну літературу. Читайте Канівця і Мушкетика, як ви вже така традиціоналістка. І не вдавайте з себе того, ким ви не є…
А хто звинувачує в графоманії? Мабуть, справжні, істинні ГРАФОМАНИ. Той, хто заздрить, той, кого обійшли… увагою і почестями. Я так думаю. А твори Кононенко – життєві. Особисто мені подобаються всі твори Євгенії…
Кому подобається все підряд – той не має елементарного смаку. Всеїдний осел
Це правда: твори Кононенко життєві. І в цьому їхня цінність. Вона як ніхто знає життя міста -сірич столиці, і психологію жителів саме великого міста -цієї великої джунглі. Іноді її герої просто здаються виродками якимись, без моралі і цінностей, які ще жевріють у людях із села. Але це так є. Такий він – нинішній міщанин український. Але вона знає міру в цьому побутописанні по-чорному. І якщо її твори зацікавлюють перекладачів, то чому б ні? Світ, видно, теж такий… Інша справа що Конененко в певнй мірі перебуває під впливом західної сучасної літератури, яку знає як перекладачка з французької. А українське життя вельми різниться від того, що за бугром. Але саму авторку, схоже, мало цікавить ця відмінність. Вона копається в душі міщанина і цим йому подобається. І має читача. І дай Боже їй його запопасти і за кордоном.
Не зовсім згодна. У Кононенко є вражаюче ніжні і зворушливі твори, як от її радіопєса, не знаю назви, розмова двох літніх людейю Просто, а зворушує. ЧУла гаргні відгуки від старших людей. А потім цікаві її есеї, . справді, на мою думку, Кононенко одна з найцікавіших сучасних письменниць. Ні під кого не косить. І, мабуть, має талант до самореклами. Що теж добре. А може й звязки із закордонними клегами-перекладачами. І не соромно її пускати в Європу мови знає. Так що все окей. Хай перекладають.
Знову ж таки – компанія одних і тих видають, бо там існує книжкова мафія.