Акріві Папалександрату: Постмодерної літератури в нас немає

Акріві Папалександрату

На початку червня до Києва завітала відома грецька письменниця Акріві Папалександрату, авторка нового грецького роману, як зазначають літературні критики. Вона народилася 1941 року в м. Патри, під час фашистської окупації. Наразі пані Акріві мешкає в Афінах. Перший опублікований твір А. Папалександрату — збірка оповідок «Базіки», що побачила світ 1978 року. 25 років письменниця пропрацювала в Управлінні зв’язків Греції, що й дало їй прекрасний матеріал для майбутніх літературних творів. 1982 року побачив світ один із найвідоміших романів письменниці — «Голі з руками в кишенях». Саме під такою назвою роман побачив світ в українському перекладі Ольги Мартишевої в журналі «Всесвіт» (№ 5-6, 2006).

Інтерв’ю з Акріві Папалександрату, яке могло б вийти майже повністю «на літературні теми», якби не київська молодь, ціни в супермаркетах та українські заробітчани у Греції…

— Який образ України склався у Греції? Якою Ви очікували пробачити Україну до Вашого візиту? Чи існує певний стереотип щодо сприйняття образу України у Вашій країні?

— До цього візиту я не мала конкретного образу України, а лише мрію, уявлення, знаєте, наче уві сні. Щось мені розповідали друзі про Україну, але я знала дуже мало. Київ, я гадала, — велике зелене місто, де будівлі потопають у деревах, принаймні я знаю, що так було у 80-х роках, коли тут були мої друзі. Зараз я побачила, що багатоповерхівки заполонили столицю, і в мене від цього негативне враження. Але мене вразила українська природа. Це мій перший візит у Київ, до цього я була лише Москві, якщо брати до уваги країни СРСР.

Раніше я дуже багато чула про Крим; мене зворушує, що через Крим є зв’язок України з Грецією, адже тут збереглися фрагменти нашої духовної культури, нашої історії. Щодо Києва, то мене дуже вразили музеї в цьому місті. Але поряд із усім цим я мала можливість побачити і київську молодь, яка мені не сподобалася. Багато п’яних, агресивних молодиків, які розбивають пляшки на вулицях. Це брак освіти, виховання, культури. Я сподіваюся, що все це з часом мине.

Найголовніше, я гадала, що приїду в Україну лише як туристка, тобто я не зможу налагодити контакт із представниками української культури, але мене дуже зворушує культурна та інтелектуальна аура, яка панує в журналі «Всесвіт».

— А чи відомі українські письменники в Греції? Кого б Ви могли назвати навмання з українських авторів? Кого у Греції перекладали?

— О, це велика проблема для мене, адже все, що було раніше перекладено, це ще спадок СРСР. Існує величезна проблема з ідентифікацією: хто з письменників СРСР був українцем, а хто росіянином чи представником іншої республіки. Щодо дорадянського часу, то, здається, нічого не перекладено. Немає біографічних матеріалів про українських письменників, немає в достатній кількості інформації про українську культуру.

Я дуже хотіла б сама знати, хто з українських письменників може бути перекладений грецькою (із класиків та з сучасних авторів).

(Як можна помітити з відповіді, на жаль, грекиня, відома письменниця, авторка трьох романів і п’яти книжок для дітей, не змогла згадати навіть переклад грецькою Тараса Шевченка, який було здійснено 1968 року, а це свідчить про те, що українська культура й література, хоч як це не подобатиметься нашим квасним патріотам, не є упізнаваною на Заході і, тим більше, у Греції, її дуже-дуже погано знають, і це тривожний знак. – Д.Д.).

— Я б хотів повернутися до розмови про Ваш роман «Голі з руками в кишенях». Яка універсальна цінність роману, чому він може бути цікавим і українському читачеві?

— Я не знаю, яку цінність має цей роман, але його було написано з любов’ю. Це найголовніше, на мою думку. Роман створено з любов’ю до персонажів, до життя, до характерів, до історії, до повсякденності. Читач мав відчути цю любов і прийняти до свого серця. У романі є як приємні, так і дуже неприємні герої та історії, тож читач мав віднайти того, хто є цікавішим для нього, і пережити його життя разом. Можливо, на роман вплинуло те, що я двадцять п’ять років пропрацювала в Управлінні зв’язку Греції, це дало мені своєрідний життєвий досвід.

— А хто для Вас є ідеал у літературі? Хто з письменників мав на Вас найбільший літературний вплив? З ким, урешті-решт, Ви спробували «вийти на ринг» на літературній арені і звільнитися з-під «страху впливу»?

— Я не можу сказати, що в мене був якийсь конкретний ідеал, я багато читала з античної літератури, також і сучасної грецької, світової літератури. В мене немає одного ідеалу. Моя література складається зі слідів, які залишає у моїй свідомості кожна прочитана книжка. Для мене література не є наслідуванням, це насамперед внутрішня потреба, яка йде зсередини. Кожен письменник, кого я читала, впливав на мене, але я не можу назвати одного своїм улюбленця.

— Було б цікаво, якби Ви розповіли про сучасну грецьку літературу, основні художні течії, угруповання, рухи. Чи існують важливі літературні дискусії, полеміки в ній сьогодні?

— Не існує жодної організованої системи щодо дистрибуції літератури у Греції, все має хаотичний характер. В автора є потреба висловити те, що відбувається всередині, як, скажімо, така потреба є у співака. Але дуже важко знайти видавця для свого твору. Кожен твір, який потрапляє у видавництво, проходить фахову оцінку. Якщо твір сприйнято позитивно, то його друкують безкоштовно. Якщо ні, то письменникові треба самому шукати фінансову допомогу. Немає жодної державної підтримки. Принаймні я не отримала ані копійки від грецького уряду. Єдина допомога, яку може мати письменник, це допомога від ЄС щодо перекладу його творів іншими європейськими мовами. Але в цій системі залучені університети. Знаю, що перекладачі з Києва можуть подаватися на таку літературну стипендію через грецьке посольство.

У Греції немає чіткої системи підтримки авторів. Усе вирішує випадок і логос, це багатозначне затуманене слово, яке важко адекватно перекласти будь-якою мовою світу. У Греції мешкає 10 млн., 17 млн. — за кордоном. Греція бореться за ствердження національної літератури, за збереження автентичності, ідентичності, адже ми потрапляємо під величезний вплив неякісної американської літератури. Мені здається, що ця проблема співмірна із засиллям низькопробної російськомовної літератури в Україні.

Також хочу сказати і про соціальну проблему: у Греції надзвичайно багато приїжджих з України, які шукають роботу, витісняючи греків. Але тепер, побувавши в Києві, я розумію, чому так відбувається. У вас дуже високі ціни в супермаркетах, хоча зарплати менші. У нас пенсія в середньому становить тисячі євро, але ціни на продовольчі товари вдвічі дешевші.

Щодо літератури та угруповань, то в нас художні течі не борються між собою. Модерн — ось звідки виростає сучасна грецька література. Постмодерної літератури в нас немає. Грецька літературна традиція дуже потужна і має глибоке коріння. Порушення цієї традиції неприпустиме апріорі. Можуть бути варіації, але незначні.

Що означає модерн у моєму розумінні? Модерн — це вже розсічене мистецтво, не сконцентроване на деталях, коли одна картина не поєднується з іншою. Але навіть такий спосіб художньої творчості складний, неприродний. Для мене важливіше, щоб моє письмо випливало з традиції, тоді мистецтво матиме сильніший вплив на читача.

— Пані Акріві, а що Ви відчували в ту мить, коли дізналися, що ваш роман побачить світ українською мовою?

– Я була здивована, коли дізналася, що мій роман буде надруковано в Україні. Я була вкрай зворушена.

Розмову вів Дмитро Дроздовський

Висловлюю подяку Ользі Мартишевій за можливість бодай через синхронний переклад поспілкуватися з грецькою письменницею.