 |
Слова нобелівського лауреата Вільяма Флокнера про письменників, які все життя пишуть одну єдину книгу, повною мірою стосуються німця Гюнтера Грасса – теж лауреата Нобеля. Одного разу сам Грасс назвав головною темою своїх творів провину німців за другу світову війну. На цій підставі радянські літературознавці поквапилися зарахувати письменника до «прогресивних», а отже й дозволених – попри насиченість його текстів християнською символікою та виразний християнський контекст його творчості.
Харківське видавництво «Фоліо» випустило один із найменших за обсягом творів німецького письменника – повість «Кіт і Миша» у перекладі Наталки Сняданко. Це друга книга з «данцизької трилогії» Грасса, якою він стартував у великій літературі. «Данцизькими» роман «Жерстяний барабан», повість «Кіт і миша» і роман «Псячі роки»» названо за місцем дії. Це – «вільне місто» Данциг, ганзейський порт на Балтиці, де німці-прусаки з давніх-давен жили поряд зі слов’янами – кашубами й поляками. Від міста, яке знав Грасс у дитинстві (по війні воно стало називатися Гданськ), немов від Атлантиди лишився тільки міф. У повісті Данциг символізує напівзатонуле польське судно. На ньому й розгортається перший етап драми самоствердження звичайного німецького хлопця – напівсироти Йоахіма Мальке. Саме йому оповідач – церковний служка Пріцке – кинув на борлак чорного кота. І нетривке, готове щомиті розсіятися, почуття провини за цю дрібну шкоду спонукає до розповіді-каяття.
Грасс як представник «воєнного» покоління німців вочевидь свідомий того, що всякому злочину неодмінно передує тяжка психологічна травма. Почуття приниженості та образи через поразку в першій Світовій, що їх свого часу майстерно змалював Еріх-Марія Ремарк, підштовхнули Німеччину до нової війни. Для того, аби почуття провини за другу світову війну не перетворилося на психічну хворобу для пошарпаної німецької психіки, письменник відтворює часоплин 40-х років минулого століття, беручи за орієнтири долі двох підлітків. Авторові йдеться про те, щоби з’ясувати – на якому роздоріжжі збочила Німеччина.
Події повісті відображають конфлікт двох філософій: перекшталтована під інтелект фельдфебеля апологетика неопоганства Фрідріха Ніцше з християнським екзистенціалізмом данця Сьорена К’єркегора. Саме К’єркегора головний герой повісті називає серед важливих для нього авторів. На відміну від Ніцше, данський філософ пропонував шукати порятунку від деградуючого християнства в самому таки Християнстві. Але НЕ? у викладі обважнілого від грошей і розпусти Ватикану, а у віровченні самого Ісуса. К’єркегор наголошував на здатності прощення впливати на минуле. Не в сенсі переписування історії, а в сенсі послаблення наслідків гріха, у його локалізації й нейтралізації. Грасс, відтворюючи у повісті події останніх двох років війни, шукає передусім відповідь на питання: а в чому мають каятися його однолітки? Адже вони були радше не суб’єктами, а об’єктами історії.
Обґрунтованість антихристиянського пафосу Ніцше сам Грасс виразно ілюструє у попередньому творі – романі «Бляшаний барабан». Данцизькі міщани звели християнство до банальної обрядовості, а самі з ентузіазмом порушують усі Христові заповіді. Старша жінка, несподівано заскочивши за звичними розвагами своїх родичів, кваліфікує їхні забави як Содом. А оповідач у «Коті і миші» констатує як щось звичне: священник курить і мацає хлопчиків.
Йоахім Мальке, таємничий і позірно побожний, так заворожує церковного служку Пріцке, що той сприймає його спочатку мов еманацію Бога, Посланця, апостола. Але згодом кумир падає – з’ясовується, що церкву він вважає способом дурити обмежених. Сам він поклоняється лише Діві Марії, яку перетворив на ідола. Легендарний Мальке, який міг найдовше перебувати під водою, пірнаючи, щонеділі ходив до служби Божої і мав найдовшого прутня серед однокласників, виявився звичайнісіньким закомплексованим хлопчаком. Щоб мати бойовий орден, він краде його. А байдужість шкільного керівництва до його згодом заслуженої на фронті нагороди означає не лише кінець військової кар’єри.
На відміну від мандельштамівського ліричного героя, якому на плечі стрибнув «вєк-волкодав», герої Грасса епоху сприймають не як розгортання світової трагедії, а радше як вбивчу буденщину. Масштаб, який обрав Грасс у своїй творчій лабораторії для дослідження причин війни, завдано у назві – «Кіт і миша». Письменник уже в другій своїй книзі визначає причини того, що сталося у тридцяті – сорокові роки минулого століття. Це – язичництво, обожнення власних бажань, розщеплення образу Творця на ідолів. Несподівано виявлене безсилля ідолів назавжди відправляє Мальке під воду. А його антагоністу – зневіреному християнинові Пріцке дає шанс на повернення віри. Її необхідно повернути, бо оволодіти часом і власною долею можна лише через покаяння.
Сам Грасс два роки тому привселюдно визнав, що в останні місяці другої світової він служив у СС. Утім, покоління грассових онуків і далі на свої податки утримує онуків тих, хто зазнав переслідувань та знущань від нацистів. Стало це наслідком відсутності правдивого каяття, чи новий комплекс національного масштабу плекають свідомо – відповіді на ці запитання серед інших мають дати і сучасні німецькі письменники. І то – конечна необхідність. Адже Європа добре вивчила, чим загрожують невивільнені комплекси німців.
