Рецензії

Євген Чикаленко в листуванні з Володимиром Винниченком

Найбільша проблема дитячої літератури нині не у відсутності текстів чи авторів і навіть не у вартості книг.

Якщо про письменника найкраще говорять його твори, кому потрібна його біографія? Якщо автор – текстовий конструкт, яка, зрештою, різниця, ким він створений?

Не знаю, чи всі помітили, але в сучасному українському книговиданні з’явився принципово новий жанр.

Звичайно, в історії літератури Вергілій – насамперед автор «Енеїди», поеми, згідно із задумом самого автора, покликаної стати епосом римлян, що переживали пору найвищого піднесення.

Сюрреаліст і дадаїст, прозаїк, драматург, поет, перекладач, журналіст – все це про Тібора Дері, легендарну постать угорської літератури.

У повсякденному вжитку відомим є вислів давньогрецького філософа-досократика Геракліта «Не можна двічі ввійти до тієї самої річки».

Так звані «документальні» книги – це така небезпечна штукенція, що може принести автору або щире читацьке «дякую», або скривлене «фє».

Проблема функціонування адекватної критичної рецепції творів у сучасному літературному процесі з кожним роком набуває все більшої актуальності.

Коли падає зір, дозволяєш собі читати найважливіше. Якщо мова про літературу, то – найталановитіше. Коли я кажу «найважливіше» – це, зокрема, стосується й Івана Андрусяка.