Жодна книга, присвячена архітектурі Києва зламу ХІХ–ХХ століть, неможлива без згадки про Владислава Городецького. Це справедливо; саме його споруди переінакшили архітектурне обличчя Києва. Переймаючись, на відміну від більшості своїх колег-нащадків, питанням пріоритету особистої уяви над станом справ міської імперської архітектури, і наголошуючи на перевагах найперше власної уяви, він не програв: його творіння, починаючи з Будинку з химерами й закінчуючи караїмською кенасою, стали не тільки окрасою, а й візитівкою столиці.