Колись самобутня українська художниця створила свій бестіарій фантастичних звірів — казкових і яскравих, які миттю завойовують уяву і серця дітлахів. Юні художники в мистецьких школах захоплено вивчають звірів Марії Примаченко й надихаються її неповторним «наївним» стилем, аби створювати власні картини. Але про життя мисткині з народу дітям майже не розповідали — дотепер. Казкову біографію Марії Примаченко написала письменниця Світлана Тараторіна, а художниця Наталя Левицька створила ілюстрації, які занурюють у творчий світ художниці. Книжка вийшла друком цієї зими в серії «Дівчата можуть все» видавництва «Видавництво».
Спираючись на реальні біографічні факти (із ними можна ознайомитися наприкінці книжки), Світлана Тараторіна створила казку про дитинство художниці — захопливу, наповнену чарівними істотами й казковими перетвореннями, трішки моторошну й водночас світлу, здатну надихати. Головна героїня історії — дівчинка Марійка, маленька мрійниця й вигадниця, яку постійно шпетить за «лінощі» баба. Бо де ж таке бачено: замість того, щоб гусей пасти, сидить і пташечок із глини ліпить! Марійка підбиває свого друга Валька потайки піти до лісу на Івана Купала, аби знайти квітку папороті, а з нею — всі скарби світу. Адже тоді вона зможе нарешті задобрити лиху бабу.
Та в лісі діти переживають доволі травматичний досвід. І якщо хлопчик відбувається переляком, то на дівчинці лишиться слід на все життя — важка хвороба, яка надовго прикує до ліжка й після якої їй буде важко ходити, але також знайомство з лісовими звірями і віра в те, що вона зуміє намалювати радість, красу і щастя. Те, що зможе врятувати її село, рідну Болотню. Те, що зможе врятувати всіх.
У біографічній історії Світлани Тараторіної персонажі картин Марії Примаченко оживають, розмовляють, веселяться, передають дівчинці свою мудрість, надихають на творчість і вселяють віру у свої сили. Ця казка розповідає про те, як мистецтво робить світ кращим, і про те, що слабке здоров’я чи фізичні вади не мають жодного значення для довколишніх, якщо в тобі живе такий глибокий і барвистий дар. Бо навіть та сама баба Харитина, яка так критикувала онуку, хвилюючись, що виросте невмілою, згодом «не забувала хвалитися, яка в неї штукарна онука, і сваритися на всіх, хто називав Марійку дивною чи кривою».
Перша художня книжка про Марію Примаченко «Оця Марія звірів малювала» не розповість читачам про її життя і творчість сповна, адже тут ідеться лише про її дитинство і про старт творчого шляху. Однак, безперечно, зацікавить дітей і надихне дізнаватися про неї більше, милуватися її картинами, а також — берегти й плекати власних фантастичних звірів, що є в дитинстві кожної людини.
Інші книжки, із яких можна більше дізнатися про Марію Примаченко
Наталія Самрук, Галина Борисова, «Марія Примаченко. Я дарую вам сонце» (Родовід, 2008)
Альбом, який, мабуть, якнайкраще ознайомлює із творчістю художниці, адже містить понад сотню її робіт із колекції Запорізького художнього музею. Це, зокрема, «Захотів слоник бути моряком», «Український поліський бичок-третячок гуляє у лісі та силу збирає», «Атомна війна, будь проклята вона» та інші. Альбом доповнено академічною статтею мистецтвознавиці Наталки Самрук про творчість Марії Примаченко.
Олександр Найден, «Марія Примаченко 100» (Родовід, 2009)
Видання, яке зібрало статті, есеї й спогади про Марію Примаченко, написані в різні роки. Є тут і «ретроспективний» розділ, до якого ввійшли написані в 1960–1990 роках статті, і сучасна критика. «Родзинка» збірки — дослідження Тамари Гундорової про архетипи й символи в картинах мисткині.
Петро Гончар, Лідія Лихач, «Чисте мистецтво. Pure Art» (Родовід, 2017)
Іще один альбом, каталог однойменної виставки, що представляє творчість Марії Примаченко в контексті інших представників «наївного» малярства — Георгія Малявіна, Ганни Готвянської, Якова Ющенка, Олександри Шабатури та інших.
Уляна Скицька, «Наші на карті світу» (Видавництво Старого Лева, 2018)
Серед історій про українців, якими захоплюється світ, є й історія про Марію Примаченко — жінку з українського села, роботи якої отримали золоту медаль на Всесвітній виставці в Парижі. Тут також представлено коротку, але повну біографію художниці.
«Чому в українському мистецтві є великі художниці» (Pinchuk Art Centre, 2019)
Збірка текстів від Дослідницької платформи PinchukArtCentre — це спроба поглянути на українських мисткинь крізь гендерну оптику, дослідити невідомі сторінки їхніх біографій і, головне, зрозуміти, як упродовж років змінювалися їхні можливості для творчої реалізації і які перешкоди їм доводилося долати на шляху до пізнання. Одна зі статей присвячена Марії Примаченко.
