Імʼя шведської письменниці Еллен Карлсон – одне з найпомітніших у сучасній шведській літературі для дітей. У 2013 році вона дебютувала повістю «Шпулька, пташка і я» і того самого року отримала визначну нагороду – премію Авґуста. Але історія дівчинки Сельми має продовження в ще двох повістях «Риба на ймення Фабіан» та «Найкращі друзі і таємниці», на які вже чекає український читач. Нині в Еллен Карлсон – немало книжок і ще більше задумів.
В одному з інтервʼю шведській пресі на запитання «Чого ти хотіла б найбільше в світі?», Еллен відповіла: «Зупинити час». Сьогодні ми спробуємо, коли не зупинити час, то трішки помандрувати в особливому часі – там, де живуть письменники, що творять добротну літературу для дітей.
– Дорога Еллен, торік український читач познайомився з твоєю першою книжкою трилогії про семирічну Сельму – «Шпулька, Пташка і я» в перекладі Галини Кирпи. В одному інтерв’ю ти сказала, що, написавши першу книжку про Сельму, вже добре знала цю дівчинку й чудово уявляла все, що ставалося в її житті. Розкажи, будь ласка, як до тебе прийшла Сельма? Чи існує в житті її реальний прототип?
– Сельма не має прямого прообразу, вона – не я і не хтось із моїх знайомих. Але водночас у ній, очевидно, є і частина мене, і багато з того, що робили Сельма зі Шпулькою, в дитинстві робила і я. Фактично з самого народження кожне літо я проводила на острові, схожому на той, де живе Сельма.
– Чи знайомий тобі той стан, коли єдиний, хто завжди поруч – уявна внутрішня Пташка, яка живе в серці й постійно дзьобає?
– Звичайно. На щастя, я не відчувала цього так сильно, як Сельма.
– Що спонукало тебе створити такий образ, як Пташка? Можливо, ця Пташка жила і в твоїй душі?
– Зараз я вже точно не згадаю, звідки взялася Пташка… Вона з’явилася так само раптово, як і сама Сельма.
– У читачів виникають запитання: спершу пташка була мовби символічна, а потім вона вилетіла з серця дівчинки, навчилась не дзьобати і стала доброю. Тобто стала реальною. Допоможи читачам зрозуміти, як образна Пташка перетворилась на реальну?
– У дитинстві мені подобалося, коли в книжках речі, які дорослі вважали вигадками, виявлялися справжніми. Наприклад, коли батьки Малого вилізли на дах і побачили там Карлсона («Малий і Карлсон, що живе на даху» Астрід Ліндґрен. – О.Р.) Сельма описує свою Пташку як справжню, і тому вона справжня. Дорослі читають її як метафору, а діти – як справжню пташку. Тому я так і написала.
– Твої книжки можна назвати складними для розуміння на тлі тенденції тотального спрощення дитячої літератури, зведення її до рівня коміксів та простих текстів. Ти не боїшся бути занадто складною для розуміння дітьми?
– Я не переживаю, що дітям буде важко щось зрозуміти. Радше боюся, що дорослі вважатимуть, ніби діти можуть чогось, що книжка здаватиметься їм важкою для дитячого розуміння. Але це стосується не лише книжок, а всього. Дорослі зазвичай недооцінюють дітей.
– Чи була у твоєму дитинстві така подруга, як Шпулька в Сельми? І чи був у твоєму житті такий друг, як Фабіан?
– Так, я мала подругу, доволі схожу на Шпульку, і навіть не одну. Разом ми вигадували такі шалені, веселі, а часом і небезпечні штуки! Мені це дуже подобалося.
– Знаю, що твоє дитинство минуло в книжковій атмосфері, в якій неможливо не читати й неможливо не почати писати. Розкажи, будь ласка, про своїх батьків та їхній внесок у твоє становлення як письменниці.
– Моя мама працювала у дитячій бібліотеці, батьки обоє були рецензентами дитячих книжок. У нас постійно зʼявлялися все нові й нові книжки, і батьки багато читали мені вголос, навіть після того, як я сама навчилася читати. Моя сестра, старша за мене на вісім років – дитяча письменниця (Ільва Карлсон, 1978 р.н. – О.Р.). Тобто книжкова атмосфера, думка про те, щоб щось писати чи якось інакше працювати з дитячими книжками, була завжди. Але я сама в дитинстві хотіла бути ілюстраторкою.
– Ти навчилася читати в чотири роки й багато читала. А які книжки були улюблені у твоєму дитинстві й чому?
– Книжки, які я читала багато разів і люблю досі – щоденники Барбру Ліндґрен, особливо перший том «Великий секрет»; книжки Люсі Мод Монтгомері про Емілі були дуже важливі для мене. Усе життя любила й люблю книжки-картинки. «Маленький нуль і всі інші» Інґер та Лассе Сандбергів, «Нічна дитина» Інґер Едельфельдт, та книжки про Моряка й Пекку Юккума Нурстрема – мої улюблені! Зараз я працюю редакторкою відділу мальованих книжок одного з найбільших шведських дитячих видавництв Rabén & Sjögren, тож щодня працюю з книжками-картинками.
– Які письменники були твоїми літературними орієнтирами, авторитетами, дороговказами?
– Передусім і безперечно – Барбру Ліндґрен. Щоразу, коли я читаю її твори (кілька разів на тиждень для своєї чотирирічної дитини), мене вражає, яка це дивовижна письменниця. Щоразу!
– Чи маєш ти домашніх тварин? Може, пташку? Папугу?
– Ні папуги, ні іншої пташки не маю (сміється). На жаль, домашніх тварин ми не маємо. У мого чоловіка алергія на хутро, а пташкам, мені здається, краще літати на волі, ніж жити у клітці чи навіть чиємусь серці.
– Твоя сестра – також письменниця. Розкажи про неї, будь ласка.
– Ільва на вісім років старша за мене й змалку була для мене великим авторитетом, зразком і прикладом. Завжди заохочувала й підтримувала мене в усьому, що я робила, і в писанні теж.
– Ти отримала престижну премію Авґуста спільно з ілюстратором твоїх книжок Евою Ліндстрем. На твою думку ці ілюстрації органічно пасують до твоїх творів?
– Я не могла повірити, коли Ева згодилася проілюструвати мої книжки. Співпрацювати з нею – це була моя велика мрія. Я не можу уявити кращого ілюстратора для моїх книжок! Вважаю, що її малюнки прекрасно віддають гумор, присутній у тексті. І мені дуже подобаються образи персонажів, які вона створила – вони стали реальними, живими.
– Як ви з художницею знайшли одне одного?
– Насправді я сама запропонувала видавцеві Еву. Хоч спершу навіть не наважувалася назвати її ім’я, бо це здавалося надто неймовірним – що вона погодиться ілюструвати мій твір. То ж була моя перша книжка. А вона погодилася! Це так приємно згадувати…
– Знаю, що в дитинстві ти мріяла малювати. Не збираєшся сама ілюструвати свої книжки?
– Хотіла б, якби вміла малювати :)
– Ти працюєш редакторкою мальованих книжок у видавництві «Rabén & Sjögren», керувала власним видавництвом, працювала в книгарні, а також листоношею. Здається, побути листоношею – дуже цікавий досвід для письменниці. Розповіси щось цікаве з тих часів?
– Я працювала листоношею півроку після закінчення школи. Звичайно, ця робота була дуже відмінна від будь-якої іншої з моїх робіт. Мені подобалося сортувати листи, а от розносити – ні, бо я не люблю довго бути сама.
– У 20 років ти написала свою першу повість, але її ніхто не видав. Одначе ти не зневірилася й стала успішною авторкою. Як ти повірила в себе? Хто підтримував тебе на цьому шляху?
– Напевно, більшість письменників так чи інакше мають якусь амбіційну мету, яка змушує писати незалежно від того, що інші про це думають. Часто невдача може зневірити, але разом із тим, іноді достатньо мати амбіцію і бажання, щоб писати далі.
– У тебе двоє дітей, і ти казала, що ви любите читати разом. Як тобі вдається заохотити дітей до читання?
– Найкращий спосіб, як мені здається – забезпечити дітям доступ до книжок, які їм цікаві, які вони захочуть читати. Моєму старшому синові зараз вісім років, він читає здебільшого пізнавальні книжки й журнали. Тож ми намагаємося дати йому те читання, яке йому подобається. Хоча я, звичайно, хотіла б, щоб він читав більше художньої літератури. Тому ввечері ми зазвичай читаємо йому якісь художні книжки. Молодшій дитині чотири, вона ще не читає сама, і з нею ми здебільшого читаємо мальовані книжки.
Мені здається, дуже важливо пам’ятати про нові хороші книжки, а не зациклюватися на тому, що ви самі читали в дитинстві.
– Які поради ти можеш дати тим батькам, діти яких не хочуть читати?
– Читайте дітям вголос, і те, що хоче слухати дитина. Запитайте поради в бібліотекаря!
– Знаю, що ти любиш пекти. Яка твоя улюблена страва?
– Найбільше люблю японську та індійську їжу.
– Чи любиш ти пекти імбирне печиво й чи не поділишся рецептом з українськими читачами?
– Ні, на Різдво моя улюблена випічка – шафранові булочки з мигдалем! Я печу їх як традиційні цинамонові булочки, тільки до тіста додаю шафран, а замість цинамону використовую перемелений мигдаль.
– Чи хотіла б ти побувати в Україні й зустрітися зі своїми тутешніми читачами?
– О, ця ідея просто неймовірна – відвідати Україну, зустрітися з юними читачами книжок про Сельму! На жаль, зараз я не можу цього зробити, бо працюю повний робочий день у видавництві Rabén & Sjögren, але в майбутньому… Мені було б дуже цікаво!
Переклав зі шведської Володимир Криницький
Розмовляла Оляна Рута
