Куди піти, що робити і що читати любителям репортажів 9 – 13 січня
1 . Надіслати репортаж на Конкурс художнього репортажу ім.Майка Йогансена «Самовидець»
Цьогорічна тема — «Як ми змінюємось».
Готові тексти надсилайте до 25 січня 2020 року на адресу: samovydets@gmail.com.
2. Прочитати блог кураторки «Самовидця» Марії Семенченко «Художній чи репортаж?»
У ньому йдеться про моменти, на які варто звернути увагу конкурсантам «Самовидця» і не лише їм: про влучні заголовки, вміння скорочувати зайве, особистий досвід авторів та авторок репортажів тощо. В кінці блогу є 19 лінків, які допоможуть краще зрозуміти жанр художнього репортажу.
Блог — за лінком.
3 . Сходити на презентацію книжки репортажів Олега Криштопи «Останні українці Польщі» в Івано-Франківську
Коли: 9 січня о 18.00
Де: Івано-Франківськ, Підземний Перехід Вагабундо, Пилипа Орлика 7.
Координує Юрій Андрухович.
Вхід вільний.
Видавництво «Discursus» запрошує на презентацію книжки художніх репортажів про українців-автохтонів Польщі «Останні українці Польщі», яка вийшла за підтримки «Українського культурного фонду» в рамках однойменного проєкту.
Йдеться про унікальні історії українців Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя, Любачівщини та Західної Бойківщини, яких у 1947 році у рамках операції «Вісла» депортували з їхніх земель та розпорошили на півночі та заході нової польської держави. 125 тисяч українців силоміць переселили на території, що раніше належали Німеччині. Звідти так само примусово виселили етнічних німців, а українцями заповнили ці так звані «повернені землі».
«Серед наших героїв є ті, хто пропонував повернути польському селу українську історичну назву чи скуповує землі своєї батьківщини, щоб там залишилось якомога більше рідного, українського. Вони дивляться українські канали і вболівають за наші успіхи у спорті. Вони розповідають неймовірні історії про шлях повернення до своєї історичної пам’яті», – говорить Олег Криштопа.
Водночас з написанням книги Криштопа знімав фільм “Незабуті”.
Чотири тисячі кілометрів сусідньою Польщею. Десятки відвіданих кладовищ та години спілкування з його героями. Це про події, які відбувалися 100 років тому. Фільм створили на спогадах дітей та онуків УНРівців, які нині живуть у Польщі.
Учасники презентації:
автор книжки Олег Криштопа,
фотографиня проєкту Христина Бурдим.
Більше про подію — за лінком.
4. Прочитати новинку — дебютну книжку репортажів Ольги Карі «Рибка дядечка Завена».
Її вже можна придбати у мережі книгарень «Є» і на сайті видавництва «Темпора».
Це збірка дуже різних історій — добрих і світлих, темних і болісних, смішних і сумних, — які авторка почула та прожила у своїх неодноразових мандрах Вірменією.
Крізь багаті на страви застілля, безмежну гостинність і засліплюючу красу природи проступають трагічні події минулого і сьогодення, історії, які мають щасливе завершення і такі, що його не мають. У цих репортажах ви зустрінете дуже різних героїв: когось полюбите, хтось вас здивує, над пригодами іншого сміятиметесь або плакатимете. Жодна історія, жоден репортаж не залишає байдужим, бо це не лише майстерна репортерська робота, це ще й тексти, просякнуті особливою любов’ю до Вірменії.
«Вірменія — країна, до якої я найменше прагну повертатися й куди мене тягне з необорною силою. Земля моїх предків і край, де я не маю жодного кревного родича. Трунок і отрута мого серця. Вірменія закохує, зачудовує, обважнює пахощами троянд і абрикосів, пригортає до себе, а потім змушує вдивлятися в чорну лакуну беззубого рота й темні провалля своїх очей. Лячно. Моторошно. Але я дивлюся. І не відвожу погляду», — пише Ольга Карі у передмові.
Уривок можна прочитати — тут.
5. Прочитати розмову з письменницею Ольгою Карі про репортажі з нетуристичної Вірменії
«Робота над книгою дала мені найголовніше — мову і мою прожиту ідентичність: вірменську та українську. Я росла у російськомовному середовищі, мій дідусь-вірменин вже майже забув вірменську, а тато і не знав, а українську мову я почала вчити тільки в школі. Тож я була таким собі типовим пострадянським нащадком вірменської родини, яка пережила геноцид і майже розчинилась у загальній масі постсовкового покоління.»
Читайте розмову — тут.
6. Уважно прочитати посібник від головного репортажного медіа України Reporters. — «Репортаж & крапка».
Прочитати, а згодом ще не раз до нього повертатися, щоб знайти ідповіді на свої питання про художній репортаж і роботу над ним.
«Репортаж & крапка» — це 25 порад і трохи більше історій для тих, хто планує або вже пише художні репортажі.
«Колись, коли я сама ще вчилася писати репортажі, доводилося багато чого розуміти інтуїтивно, набивати гулі на власних помилках чи шукати відповідей у текстах інших. Ми вирішили полегшити цей шлях для тих, хто його починає, і створили україномовний практичний посібник із написання репортажу, — говорить головна редакторка Reporters. Марічка Паплаускайте. — Минулого року ми провели дві Школи репортажу і протягом року працювали з 10-ма стажерами з числа молодих репортерів. Цьогоріч в межах проєкту Reporters Talk організували десяток зустрічей із досвідченими репортерами для журналістів у регіонах. А в цьому посібнику зібрали професійні міркування, практичні рекомендації та особисті історії “з полів” від тих, хто вже не перший рік пише чи редагує репортажі».
Читайте посібник — за лінком.
Цікавого і продуктивного завершення тижня!
Улюблений сайт літературної критики
