Часто читачі, переважно професійні, зауважують: кількісно український ринок перекладних видань зростає. Часто читачі, переважно професійні, скаржаться: не завжди ці переклади виконані, зредаговані, оформлені якісно; повсякчас потрібно заглядати у вихідні дані, шукаючи знайомі імена виконавців, які таким чином є знаком якості чи навпаки.
На противагу другому твердженню можна додати, що така додаткова робота з вибору якісного продукту неодмінна щоразу, коли починаєш заглиблюватися і власне обирати: чи то йдеться про їжу в супермаркеті, де треба уважно дивитися на термін зберігання, виробника та складники, чи то про виставку мистецьких творів, де важливі митці, куратори та й репутація галереї або музею, чи то про перегляд кінофільму, де до певної міри знаком якості стають імена режисера, акторів, продюсера, а віднедавна – ще й студії дубляжу. На додачу ще можна почитати відгуки.
Тобто споживацький вибір у кожному разі передбачає додаткову підготовчу роботу. Ну або ж може здійснюватися на власний ризик, але й результат тоді може виявитися несподіванкою, приємною чи не дуже.
Те ж саме з книжками: імена автора, перекладача, імідж видавництва, відгуки читачів та літературних оглядачів можуть привабити чи застерегти. Так формуються очікування.
Елізабет Гілберт. Місто дівчат
За цю книжку я взялася, щоб самостійно пересвідчитися, чи справді творчість Елізаберт Гілберт краща і глибша, ніж популярний фільм із Джулією Робертс «Їсти, молитися, кохати». Багато пишуть про те, що екранізація сприяла всесвітній славі письменниці, однак в той же час змінила сприйняття її текстів, а заразом відлякала частину аудиторії, яка масовим чтивом не надто цікавиться. Українське видання мені настільки сподобалося, що зараз вагаюся, запланувати до читання ще одну книжку Гілберт, а чи ще один переклад Ганни Лелів.
На самісінькому початку стара жінка, яка пережила всіх своїх друзів і коханців, отримує листа від дочки свого померлого друга: Тепер я можу запитати, ким ти була для мого батька. Героїня відповідає: Я точно можу сказати, ким він був для мене. А її розлога відповідь – це подальші півтисячі сторінок роману, де розгортається історія нью-йоркських 1940-х років, із тодішньою сексуальною свободою богеми задовго до тотальної сексуальної революції, патріотизмом, страхом війни, дефіцитом часів Другої світової і жагою жити попри все. Друзі юності йдуть добровольцями на війну і повертаються ветеранами із посттравматичним синдромом, або ж повертається лише слава загиблих, світ тріщить і змінюється, цінності стають іншими і треба адаптуватися швидше, ніж зламаєшся.
Це Фіцджеральд на покоління пізніше доби, ним описаної, це ті ж декорації, що в «Уні і Селінджері». Сам сюжет роману дуже простий, це автобіографія героїні, але є тут щось таке, що затягує – імовірно, сам спосіб викладу. І в нашому випадку тут дуже велика заслуга перекладачки.
Горан Петрович. Атлас, описаний небом
Новорічний подарунок для закоханих у «Крамничку «З легкої руки» Горана Петровича – український переклад ще одного роману класика сербської літератури. Зі справді легкої руки перекладачки Алли Татаренко ці твори мають шанси – та що там, це уже здійснюється – стати улюбленими і справді прочитаними тут, у нас. Для книжок, де мова надзвичайно важлива, де синтаксис і лексика мають неабияке значення, а інтертекстуальність – важливий компонент, вправність і ретельність перекладача відіграють визначальну роль. Горану Петровичу із цим дуже пощастило.
Переказувати постмодерний роман – справа невдячна, якщо узагалі можлива. Якщо ви скучили за Павичем, то ця густа проза якраз пасуватиме для інтелектуальної насолоди від парадоксів та переплетінь героїв і мікросюжетів. Це книжка без картинок, але ілюстрована картинами, з їхніми описами та атрибутивними підписами. Небо у назві й на обкладинці – це новий блакитний дах, який виникає, коли зняти червону черепицю і розібрати горище; одразу виникає багато повітря і світла. А у снах, ми ж знаємо, закладена невловна істина, яку можна спробувати впіймати разом з героями, які блукають між уявним та реальним, потойбіччям і часовими ямами, які неможливо ні означити, ні розокремити.
Є тексти, які захоплюють так, що не відірвешся, доки не прочитаєш. Цей текст витончений настільки, що хочеться його розтягувати, аби тільки не закінчувався, вповільнено плисти по його течії, мандрувати його примітками і додатками. Не повертатися звідтам у власний буквальний чіткий світ.
Кейт Аткінсон. Життя за життям
Виражений авторський стиль перекладачки Ярослави Стріхи підсилює звучання українською мовою творів шотландки Кейт Аткінсон. (Якщо ви колись теж порівнювали, скажімо, переклади «Коханця леді Чатерлей» різними мовами, а також їхні українські варіанти, і також звернули увагу на те, чим саме вирізняється робота Соломії Павличко, то й тут одразу зрозуміли, про що йдеться). Тому читати ці видання справді в радість, і це може стати навіть приводом для колекціонування серії. Аткінсон у нас видають ошатно. А її твори переплетені між собою, їх можна перечитувати у будь-якій послідовності, і така калейдоскопічність стає лише на користь сприйняттю.
Персонажів роману «Життя за життям» український читач знає за раніше перекладеним твором «Руїни бога». Цього разу Тедді – лише другорядний персонаж, а головною героїнею стає його сестра Урсула. Роман складається із епізодів різної тривалості, які хвилеподібно накладаються один на інший і почасти повторюють варіанти подій, із щасливим або не дуже завершенням. Скільки разів кожен із нас міг би померти від випадкового збігу: епідемія, відсутність лікаря, колись несказане «ні», яке призвело до каскаду наступних «ні» аж до невиправної біди, поворот не туди у темний завулок і так далі, перелік можна продовжувати до нескінченності? Персонажі цього твору невпинно ламаються, божеволіють, гинуть, але неодмінно отримують ще і ще шанс протривати. Здається, у кожній точці існує безліч світів і варіантів розвитку подій. Що було би, якби не «ефект метелика»? Як би змінився світ, якби вчасно загинули майбутні тирани і злочинці – чи прийшов би хто інший на їхнє місце, а чи можна було би все виправити?
«Вправити суглоб часу» двадцятому століттю намагається авторка, використовуючи літературу як інструмент. Найстрашнішою катастрофою нашого часу для неї уявляється Друга світова війна; і якби того всього не було… Читачеві пропонується повірити у таку можливість разом із Кейт Аткінсон.
