Сплеск уваги до фіналістів Гонкурівської премії, найпрестижнішої літературної відзнаки Франції, укотре вивів на перші шпальти ім’я бельгійської письменниці Амелі Нотомб. Власне, медіа ніколи про неї й не забували, адже екстравагантна «дама в капелюсі», «готична королева», щира й приголомшливо відверта, – чи не ідеальний медіаперсонаж.
Тим часом письменниця, незмінно працюючи в темпі «по книжці щороку», видала 28 романів за 28 років, а написала, за її словами, утричі більше. Минулого року, представляючи свій новий роман «Імена унісекс», вона заявила, що хоч 27-й виданий, проте 91-й написаний! Самотня й бездітна Амелі називає твори своїми дітьми й говорить – не жартома – про особливий випадок непорочного зачаття. Останній свій роман 53-річна письменниця присвятила Ісусу Христу.
Амелі Нотомб – дочка бельгійського дипломата, в ранньому дитинстві прожила кілька років у Японії, потім в Китаї та кількох інших країнах Азії. Щонайменше 8 із 28-ми її романів – автобіографічні. Чи не найвідоміший із них, «Подив і тремтіння» (1999), здобув велику премію Французької академії, згодом був екранізований. «Подив і тремтіння» вийшов в українському перекладі 2017 року. А цього року побачив світ українською інший автобіографічний роман Амелі, «Токійська наречена» (2007) – власне, приквел до «Подиву й тремтіння».
Уже з назви зрозуміло, що авторка знову запрошує читачів до своєї улюбленої Японії. Та якщо в романі «Подив і тремтіння» героїня страждала від знущань на роботі й расизму японців, у «Токійській нареченій» ідеться про приємніші почуття.
Юна бельгійка Амелі повертається до Японії, де народилась і провела перші роки життя. Спогади навіюють їй ідилічні уявлення про країну, вона мріє відновити знання мови, інтегруватися й пожити тут принаймні якийсь час.
Саме після другого повернення з Японії, в дорослому віці, народилася письменниця Амелі Нотомб. Перший свій роман, «Гігієна вбивці», вона надіслала до видавництва «Галлімар» і почула відмову. О, як, мабуть, «Галлімар» кусає собі лікті щороку, з кожним новим романом плідної авторки! «Гігієну» прийняло натомість видавництво «Альбен Мішель», де відтоді Амелі й публікує всі свої твори.
Її книжки написано легко і з гумором, вони багаті на діалоги. Авторка – визнана майстриня діалогів, а ще «Амелі Нотомб немає рівних у висвітленні зіткнення культур», – пише про неї французький тижневик «L’Express». Її романи завжди мають драматичний сюжет, часто – несподівану розв’язку, майже завжди з елементами детективу й психологічного роману.
Амелі Нотомб визначає свої твори, як «літературу почуттів»: «Я існую саме для того, щоб описувати почуття». З ретельністю й холоднокровністю науковиці вона досліджує найрізноманітніші їх прояви й найнесподіваніші ситуації, переважно камерні: моторошний сусід («Катилинарії»), дивний співмешканець («Синя борода»), мати, що ревнує дочку («Бийся, серце»), зраджена дружба («Антихриста»), зовнішня краса й потворність («Замах», «Ріке-чубчик»), а в романі «Імена унісекс» письменницю зацікавили, поміж іншим, відчуття носіїв імен, які звучать однаково і в чоловіків, і в жінок – є такі французькі імена.
У її книжках рясно вкраплені літературні, філософські, міфологічні й релігійні посилання та алюзії. На думку літературознавиці Андреа Оберхюбер, бельгійська письменниця будує свої твори, як палімпсест, «на сукупності літературних посилань, виявляючи рішуче постмодерністську стратегію», а саме, переосмислю засадничі міфи канонічної літератури, щоб переписати їхні оповіді цього разу по-жіночому, вільно й найчастіше іронічно.
Сама ж Амелі Нотомб не вважає себе постмодерністкою. «Можливо, у моїх романах є щось від бельгійського сюрреалізму», – визнає вона. Не дарма ж на запитання з анкети Пруста «Яку відому особистість ви обрали б», Амелі Нотомб відповідає: «Сальвадор Далі». Справді, елементи магічного реалізму а ля бельж можна знайти в кожному її романі.
Успіх супроводжує Амелі Нотомб із першої публікації, її книги незмінно перебувають у топах продажів, романи екранізують, за ними ставлять п’єси, а за першим – «Гігієна вбивці» – навіть написано оперу. Бельгія вшанувала її званням баронеси й королівським орденом Корони. Мало не кожен твір Нотомб відзначений літературними преміями. І тільки Гонкур, такий жаданий для кожного франкомовного автора, досі не підкорився працелюбній Амелі. Тричі її романи потрапляли до гонкурівських списків: «Подив і тремтіння» 1999 року, «Токійська наречена» 2007 і нарешті останній, цьогорічний, «Спрага» (Soif) витримав усі відбори, дійшов до фіналу в короткому списку з чотирьох найкращих, …але ні, ще не цього разу.
«Це роман мого життя», – сказала Амелі Нотомб, представляючи «Спрагу», де вона перевтілюється… в Ісуса Христа й оповідає Страсті Христові від першої особи. «Усі книжки, що я писала досі, були тренуванням м’язів заради написання цієї книги».
Але 10 чинних членів Гонкурівської академії, що традиційно зібралися 4 листопада в паризькому ресторані «Друан», шістьма голосам проти чотирьох віддали перевагу іншому фіналістові. Так розпорядилася доля. «Ви вірите в долю?» – запитали якось в Амелі Нотомб на телебаченні. «Бути романісткою і не вірити в долю, це професійний ґандж», – відказала вона.
Поміж тих, хто цього разу вирішував долю Амелі, варто згадати члена шановного літературного журі, що сидів за столом на місці № 2 – deuxième couvert (друге наряддя) – кожен із членів Гонкурівської академії має за столом власне місце й іменне столове наряддя. Ідеться про співвітчизника Амелі Нотомб, бельгійського письменника, драматурга Еріка-Емманюеля Шмідта.
Ми не знаємо, як саме проголосував Шмідт, але ці два імені об’єднує не лише Гонкурівська драма, видавництво «Альбен Мішель» і бельгійське походження.
Гострота почуттів, жорстокість екзистенційної туги, просте й переконливе письмо, майстерне слово й точні образи – спільні риси творчості обох письменників. Обоє з чарівною легкістю оперують великими іменами, мистецькими образами й світоглядними міфами людства, сміливо експлуатуючи їх заради втілення власних задумів. Обоє створюють універсальний читацький продукт: жанровий твір із цікавим сюжетом для широкого загалу й палімпсестове подвійне дно з покликаннями та алюзіями – для обраних. Твори обох сусідують у верхніх рядках продажів, бо мають найголовніше: їх цікаво читати!
Отож вшанує чи ні Амелі Нотомб Гонкурівська академія, читачі давно її визнали. Як приємно знати, що є якась стабільність у цьому світі, й наступного року ми неодмінно прочитаємо новий роман Амелі Нотомб, бо хоч би й зрадило натхнення, вони в неї запасені аж до кінця століття.
перекладачка з французької та англійської
