Куди піти і що робити цього тижня любителям репортажів

Поділитися
Tweet on twitter
Фото — pixabay.com

Кураторка Конкурсу художнього репортажу ім. Майка Йогансена «Самовидець» Марія Семенченко щотижня робитиме добірки подій, текстів та книжок, які можуть зацікавити любителів репортажів – авторів та читачів. Читайте, надихайтесь, плануйте!

1 .Податися на Конкурс художнього репортажу ім.Майка Йогансена «Самовидець».

Цьогорічна тема  — «Як ми змінюємось».

Фото — Марії Семенченко

З одного боку, писати про зміни не надто складно — бо ось вони, зміни, поряд. Ми живемо в час стрімких змін – наукових, екологічних, соціальних та багатьох інших —  кожен день підкидає нам нові й нові теми. Останні кілка років – це суцільні зміни, щоденні потрясіння, драматичні події історичного масштабу, які, втім, водночас є й особистими історіями багатьох із нас.

З іншого боку — художні репортажі про зміни писати непросто. Адже така тема вимагає особливого репортерського чуття, уміння побачити суть і не просто описати певні події та історії, а через них розкрити явища і процеси. Це мають бути тексти, які не втратять актуальності ні через рік, ані через два, а в ідеалі — ані через десять чи п’ятнадцять.

Готові тексти можна надсилати до 25 січня 2020 року на адресу: samovydets@gmail.com.

Усі деталі – тут.

2. Піти на зустріч із Славенкою Дракуліч  у Львові.

Коли: 11 жовтня о 18.15

Де: Львів, Центр Шептицького, Великий зал

Вхід вільний. Але потрібно зареєструватися на подію.

Модераторка — Оксана Форостина, журналістка, письменниця, співзасновниця видавництва Yakaboo Publishing.

Славенка Дракуліч — хорватська письменниця та журналістка, її есеї та книжки перекладено багатьма мовами. Статті Славенки Дракуліч публікували The New York Times Magazine, The Guardian, The New Republic. Вона є позаштатною редакторкою та авторкою у виданні The Nation (США), дописує для Suddeutsche Zeitung (Німеччина), Internazionale (Італія), Dagens Nyheter (Швеція), Eurozine та інші видання.

2010 року на Міжнародній зустрічі письменників у Празі Дракуліч визнали однією з найвпливовіших європейських письменниць нашого часу.

Для західних аудиторій Славенка Дракуліч стала голосом країн з-поза Берлінського муру ще до його падіння 1989 року. Її есеї були не тільки затребуваною оповіддю про життя в соціалістичному таборі: Славенка Дракуліч також однією з перших почала пояснювати, як жили у соцтаборі жінки.

«Як ми пережили комунізм і навіть сміялись» — одна з найвідоміших книжок авторки, у якій зібрані історії жінок різного віку та професій, які жили за комунізму у країнах Центрально-Східної Європи. Дещо в цих есеях видається спогадами про минулу епоху, проте дещо зрезонує з досвідом навіть тих, хто народився вже після написання цієї книжки, яка вийшла у 1991 році. Українською видана у видавництві Yakaboo Publishing, у перекладі Роксолани Свято.

Візит Славенки Дракуліч відбувається у межах Конгресу культури «Перехід 1989».

Співорганізатори заходу: Yakaboo Publishing, Конгрес Культури та Інститут стратегії культури, Бібліотека УКУ.

Дізнатися деталі та зареєструватися на подію можна тут.

3. Почитати новий український репортаж

Червоні зони. Курдюмівка. Уривок із книжки репортажів Єлізавети Гончарової «(Не)воля».

«(Не)воля», яка щойно побачила світ у видавництві «Темпора», — друга книжка репортерки Єлізавети Гончарової.

Фото — pixabay.com

Ця книжка — про пошук волі, а точніше — пошук виходу з неволі дуже різними людьми у непростих життєвих обставинах. Усі події тут розгортаються на сході України, де найбільша в країні кількість тюрем та сиротинців. А останні кілька років до цього додалися й інші зони несвободи: населені пункти, розташовані на лінії фронту, і незаконні місця утримання полонених на окупованих територіях. Герої репортажів гостро прагнуть волі, тому що відчувають її нестачу: хтось позбавлений можливості вільно переміщуватися в просторі, хтось із самого дитинства живе в умовах несвободи, хтось повернувся з полону фізично, але емоційно ще й досі там. А для когось поняття волі виявляється дуже простим та невибагливим: бути вільним означає залишитися живим.

Читати уривок тут

Вихідний фру Президент. Уривок із книжки репортажів Ярослави Куцай «Лабораторія Ісландія».

Незабаром у видавництві «Темпора» побачить світ книжка Ярослави Куцай «Лабораторія Ісландія».

Це збірка репортажів і бесід про мешканців унікальної острівної держави, яка у свій спосіб захищає власне й невтомно популяризує створені нею прецеденти; це спроба дізнатися, які висновки зробили нащадки вікінгів зі своїх перемог і поразок і чого ми могли б у них повчитися. Про що йдеться суспільству за кілька кроків до ґендерної рівності, на межі між медициною втручання та медициною попередження, там, де полісмени не носять зброю, але в прибережній зоні досі чатують на здобич уперті китобої?

Фото — pixabay.com

В основі збірки — інтерв’ю з першими особами країни, впливовими підприємцями, науковцями, освітянами та представниками креативних індустрій. Їхні історії навряд чи залишать когось байдужим, адже вони якоюсь мірою про кожного з нас.

Уривок читати тут.

Закрити «Республіку Пілігрим». Уривок з книги репортажів Марічки Паплаускайте «Бог дивовижних людей та інших грішників».

Фото — reporters.media

Видавництво «Човен» видало книжку української репортажистки Марічки Паплаускайте «Бог дивовижних людей та інших грішників» — колекцію відвертих свідчень людей, які говорять про Бога, не соромлячись власних помилок, слабкостей чи сумнівів, а ще — вірять у дива та невипадковості. Один з репортажів — про пастора, який врятував тисячі залежних від вулиці й наркотиків дітей у Маріуполі.

Уривок читати тут.

Журналістське пальто. Уривок з книжки репортажів Світлани Ославської «Півмісяць, хрест і павич. Подорожі до Месопотамії».

У видавництві «Човен» вийшла книжка Світлани Ославської «Півмісяць, хрест і павич. Подорожі до Месопотамії». Це збірка репортажів із Туреччини, але не зовсім і не тільки про неї.

Фото — Світлани Ославської, medialab.online

«…Географічно ці репортажі про Туреччину. Але фактично — про Близький Схід, який досі існує на території цієї країни. Його мешканців терзають, з одного боку, потяг до західної культури, а з іншого — власні традиції», — пише авторка в передмові.

Уривок можна прочитати тут.

Глибоке озеро. Уривок із книги Олега Криштопи «Останні українці Польщі».

Видавництво «Discursus» за підтримки Українського культурного фонду готує книжку репортажів Олега Криштопи «Останні українці Польщі».

Фото — Христини Бурдин, reporters.media

Йдеться про унікальні історії українців Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя, Любачівщини та Західної Бойківщини, яких у 1947 році у рамках операції «Вісла» депортували з їхніх земель та розпорошили на півночі та заході нової польської держави. 125 тисяч українців силоміць переселили на території, що раніше належали Німеччині. Звідти так само примусово виселили етнічних німців, а українцями заповнили ці так звані «повернені землі».

Репортажист Олег Криштопа та фотографиня Христина Бурдим проїхали 6500 кілометрів Польщею, зустрілися з тамтешніми українцями й задокументували історії тих, хто зберіг свою національну ідентичність. Ми публікуватимемо частину матеріалів, які згодом увійдуть до книги.

Уривок можна прочитати тут.

4. Почитати класиків

Репортажі 1920-х років від Йозефа Рота «Міста і люди». Уривок.

Повоєнна Європа, ось тільки після Першої світової війни. Уроженець галицького міста Броди Йозеф Рот починає свою журналістську кар’єру. Петербург, Астрахань, Тирана, Сараєво, Марсель, Ніцца — у 1920-х роках він подорожує світом і відкриває для себе й читачів нові міста. Що нагадує в післявоєнному Сараєві про роки війни? Чи впізнається ще після дев’яти років перемоги більшовицької революції колишня дворянська епоха? Що вабить у «білих містах» Південної Франції?

Ілюстрація — kufer.media

У книжці «Міста і люди» зібрані фейлетони, есеї та репортажі Йозефа Рота, які разом формують панораму епохи початку ХХ століття. Український переклад, над яким працювали Олеся Яремчук та Христина Назаркевич, вийшов у Видавництві 21.

Уривок читайте тут.

«Скандал сторіччя» Ґабріеля Ґарсії Маркеса. Уривок з книжки

Ґабріель Ґарсія Маркес — людина в літературі ХХ сторіччя особлива. У своїх художніх текстах він поєднував реальність і фантазію (і за цей магічний реалізм був відзначений Нобелівською премією в 1982 році), але також він працював журналістом. Але про що і як він писав у статтях і колонках?

Ілюстрація — kufer.media

«Видавництво Анетти Антоненко» видало його тексти для газет і журналів, об’єднаних у збірку «Скандал сторіччя». Видання «Куфер» публікує одну з цих колонок.

Читати її тут.

Продуктивного і цікавого тижня!

Марія Семенченко

Марія Семенченко – журналістка, репортерка, кураторка конкурсу художнього репортажу імені Майка Йогансена «Самовидець». Закінчила Могилянську школу журналістики. До 2016 року працювала редактором відділу «Суспільство» щоденної всеукраїнської газети «День». Пише для низки українських видань. Серед професійних зацікавлень – суспільна тематика, а відтак – людські історії.