Прийнято вважати, що написання фікшну, яким би він не був, – справа дуже особиста. Специфічне втілення цього аргументу можна побачити на американських андеґраундних картуністів. Існує думка, що для багатьох із них важливим було не просто висловитися через медіум коміксу, а й уписати туди побільше біографічних даних. Раптом через комікс стало дуже зручно вести репортаж свого життя як для Роберта Крамба, так і для Марджан Сатрапі. Особливо яскравим прикладом занурення у стан «мета» є біографічний фільм про Гарві Пікара, в якому, звісно, йдеться про те, як він писав свої комікси, котрі, по суті, були хронікою життя їхнього автора. У випадку з австралійським (чи то тасманійським, якщо бути дуже прискіпливим) картуністом Саймоном Гансельманном, його комікси та «він» у коміксах поєднані міцно, і цей зв’язок дуже добре помітний. З іншого боку, виділення такої особливості коміксистів виглядає зверхнім, бо всім добре відомо: якщо копнути достатньо глибоко, то будь-яке художнє письменство стане автобіографією. Чому тоді для коміксів правила мають бути інакшими? Втім, я вирішив ненадовго дозволити собі таку нечемність до світу намальованих історій та літературознавства загалом (бо порівняння буде куди більш ілюстративним, ніж аналітичним). Усе ж мені здається, що подібний хід думок, у даному випадку, дозволить найкраще зрозуміти головного героя статті та його історії.
Отже, підемо по-порядку. Гансельманн став відомим за свій погляд на серію ілюстрованих книжок про відьму Меґ та кота Моґа (які стали коміксом Megg, Mogg and Owl, де двоє персонажів розжилися додатковими літерами g/ґ). Своєму успіху він має завдячувати Tumbler`у, 4chan`у, а ще журналу Vice, де австралієць мав змогу поступово вдосконалювати свої в середньому короткі роботи (по кілька сторінок на окрему історію), створені на базі чистого бажання стати картуністом. Чому чистого? Просто сину батька-байкера, що покинув сім’ю, та наркозалежної матері, котра постійно суміщала різні види тимчасової зайнятості, щоб якось втримати сім’ю на ногах, доводилося хвилюватися про безліч інших життєво-важливих речей крім кар’єри картуніста та навчання в художньому коледжі. Пізніше Гансельманн згадуватиме, що приклад його матері, котра була змушена проводити по три зміни на добу на різних роботах, показав йому, що таке важка праця (в неманипулятивному сенсі цих слів). Це допомогло Гансельманну згодом перетворити своє хобі на заробіток. На початку роботи над «Меґґ, Моґґом і Совою» (для зручності можна скоротити до ММіС) австралійцю доводилося витрачати на свої комікси по вісімнадцять годин на день, у тому числі й через брак підготовки. Сама поява головних персонажів, утім, сталася випадково. Вийшло так, що Гансельманн просто малював мультяшних відьом, аж поки йому на думку не спало перетворити ці речі на окрему історію, тоді й прийшла думка про омаж до старої серії дитячих книжок, правда, персонажі та декорації стали значно похмурішими.
Загалом ММіС можна описати як stoner comedy, де три з половиною головні персонажі – відьма Меґґ, кіт Моґґ у незмінному «хутряному костюмі» й на чотирьох лапах, антропоморфна сова Сова, та, час від часу, Вовкулака Джонс. Герої у свої двадцять-з-чимось живуть переважно на незрозуміло чиї заощадження, при цьому поводячись найчастіше так, ніби їм ще досі п’ятнадцять. Сама структура чималої кількості історій нагадує ситком, зосереджуючись на larger than life рутині головних героїв, яка складається зі вживання легких наркотиків, конкурсів на кшталт «у кого найбридкіша ступня» та різних знущань персонажів одне над одним. Через це стає зрозумілим, чому Гансельманн в якості речей, котрі вплинули на його творчість, часто говорить лише про ТВ шоу, згадуючи «Сімпсонів», «Сайнфілд» чи навіть «Як я зустрів вашу маму». Хоч варто відзначити, що в окремих випадках до списку потрапляли й комікси, як-от Hate Пітера Беґґа та роботи Деніела Клоуза. Мабуть, найвиразнішим телевізійним тропом була поїздка головних героїв до Амстердаму, котра, за неписаним правилом, видалася зовсім не такою веселою, як цього можна було очікувати. Важливо ще й те, що більшість описаних речей нерозривно пов’язані із життєвим досвідом самого картуніста, який він здобув в австралійській провінції. З часом, коли Гансельманн вичерпав запас потенційних пригод для своїх персонажів, йому довелося самостійно в реальному житті знаходити «сюжети» на свою голову, котрі б додали матеріалу для його коміксів, аби список «п’яних трюків» та дурнуватих, а іноді й жорстоких, розіграшів не закінчувався.
До цього пасує й навмисний гонзо-стиль коміксів. В перших історіях це могло бути спричиненим браком практики та відсутністю будь-якого «офіційного» різновиду художньої освіти в автора. Втім, навіть коли «картинка» стала якіснішою, простота візуальної побудови історії та образ ситкому, який поступово переростає в dramedy, лишилися для Гансельманна важливим елементом його коміксів. Йому подобається, аби ці роботи й надалі виглядали андеґраундно. В такій системі координат, зайві ігри з формою та подачею просто б все ускладнювали. Таким чином, Гансельман, подібно до Крамба, активно рефлексує щодо свого життєвого досвіду. Він намагається зробити так, аби візуально та тематично ММіС якомога краще відображав результат цих роздумів за допомогою засобів, котрі є в арсеналі медіуму коміксу.
Виходить, що концепція дуже проста, і, загалом, це частина плану, проте, коли почати звертати увагу на персонажів, утілення цієї історії в коміксі стає дуже цікавим. Найважливіше стається тоді, коли частини цих повсякденних замальовок переходять в окремі сюжетні арки героїв, як, наприклад, сталося з Меґґ, коли та почала страждати від депресії, першопричиною останньої, у свою чергу, стала потенційна смерть матері молодої відьми. Після цього розкрилося її усвідомлення невдоволенням як способом життя, який вона веде, так і варіантами того, як цю ситуацію можна змінити. Також через цей сюжет було добре проілюстровано проблеми, з якими стикається людина, коли хоче отримати допомогу для подолання однієї з найпоширеніших на сьогодні психологічних проблем.
Поступова поява проблематики стосується й найбільш поміркованого учасника групи – Сови. В нього хоч і може прокинутися бажання знайти роботу, або зайнятися чимось, на думку самого пугача, конструктивним, однак цим задумам не доведеться збутися або через «допомогу» друзів, або через його власне невміння контролювати себе. Також втручається таємна закоханість у Меґґ (у неї стосунки з Моґґом), яка спершу не дозволяє Сові покинути цю групу, котра тримає його на мілині. У цьому контексті також варто згадати про головного «масовіка-затєйніка» – Вовкулаку Джонса, який зазвичай приходить до своїх друзів аби розпочати гулянку, яка руйнуватиме все на своєму шляху. Втім, з’ясовується, що він має сім’ю з двома неконтрольованими вовченятами, котрим би не завадило більше батьківської уваги, однак саме ці обов’язки є однією з головних причин «ескапізму» Джонса та його бажання якомога довше жити як двадцятирічний, хоч життєві обставини мали би змусити Вовкулаку «подорослішати». Ці нюанси дозволили згодом створити окрему спін-офф серію коміксів, присвячених Джонсу та його родині.
Як вже було згадано вплив структури ситуаційної комедії на роботи Гансельманна дуже великий. І тло історій, і розвиток персонажів – все це дуже сильно підпорядковано структурі ситкому. Навіть мій власний опис коміксів австралійця, радше, нагадує рецензію на серіал. Для порівняння: якщо Кім Дейч відправляв свого натхненного мультфільмами 20-х кота Валдо подорожувати різними вимірами, аби «розривати» свої історії на шматки, то Гансельманн тримає свої сюжети більш приземленими. Проте такий стиль допомагає австралійцю будувати наратив у підходящий йому спосіб. Урешті, й Дейч, і Гансельманн «запозичували» своїх персонажів із популярної культури минулих десятиліть та частково оновлювали її в своїх роботах відповідно до тенденцій, які ці картуністи бачили в комікс-андеґраунді кожен свого часу.
Відповідно, помітним «оновленням» як у поп-культурному, так і в коміксовому контексті, є звернення австралійського картуніста до тем сексуальності та ідентичності. Для Гансельманна як кроссдрессера, котрий не має бажання чітко визначати свою гендерну ідентичність у деталях, дуже важливо те, що його комікси вдалися гендерно-нейтральними. На відміну від Роберта Крамба, який дуже радикально висловлював свою сексуальну фрустрацію в дусі 60-х, австралійський коміксист намагається ввести ці теми в структуру його серіалу в манері притаманній вже ХХІ століттю. Починаючи з малого – як-от небажання Меґґ голити волосся на тілі. Далі Гансельманн уже помітно розвиває тему за допомогою Буґер – трансфем героїні другого плану, яка має проблеми з довірою після свого камінг-ауту та передає частину особистих переживань картуніста стосовно його власного самовизначення. За період своїх появ у коміксі Буґер переважно супроводжує походеньки головних персонажів. Загалом, вона також може діяти безрозсудно, як і головні герої, проте в менших масштабах. Це також додає її образу відтінків сірого. Втім, поступово читачі бачать вразливий бік Бугер – апатію та натяки на депресію, які є наслідком неприйняття її нової ідентичності у суспільстві.
Беручи до уваги такий авторський підхід, можна здивуватися щодо причини, мабуть, найбільшого скандалу, пов’язаного із серією «Меґґ, Моґґ і Сова». В одній з історій компанія влаштовує Сові на день народження жорстокий пранк, у ході якого в п’яному угарі, по суті, ґвалтує пугача. Сам сюжет, зрозуміло, багато читачів сприйняли негативно, оскільки тепер головні персонажі для багатьох ну ніяк не викликали симпатії чи співчуття. Гансельманн вирішив не прибирати цю історію з «канону», проте замінив слова Моґґа «going to rape you» на «going to do you», що, звісно, не вичерпало конфлікт повністю. З іншого боку, така ревізія привабила увагу тієї інтернет-аудиторії, котра, навпаки, вважає, що жартувати про зґвалтування – це нормально. До думок останніх австралійський картуніст точно не збирався прислухатися. Загалом, він і сам критикував себе за таке невдале сюжетне рішення, однак також додавав, що в даному випадку важливо було зобразити реальність, якою б паскудною вона не була, вже без жартів. Також Гансельманн пояснював, що цей епізод, попри те, як головні герої намагалися його зам’яти, став поворотним пунктом у процесі віддалення Сови від групи. В розумінні Гансельманна життя далеко не завжди прекрасне, а то і стерпне, й про це варто говорити. Правда, в цьому окремому випадку результат виявився щонайменше спірним.
Цікавим у цьому контексті є один з відносно нових сюжетів, де головні герої зустрічаються зі стереотипними представниками, за відсутністю кращого терміну, міленіалів. Останні на фоні компанії відьми, кота та сови виглядають надто ніжними, невідповідними цьому коміксу, хоч дані персонажі й поділяють деякі прогресивні ідеї, котрі симпатичні автору, а ще з великою вірогідністю є однолітками головних героїв. Тим не менш, через суміш соціального положення та окремих випадковостей долі ці персонажі виглядають чужими в історії Гансельманна. А останньому й надалі потрібно показувати паршиву реальність, бо це суть оригінальної ідентичності коміксу та важлива ознака ідентичності самого автора.
Хоч і не надто помпезно Саймон Гансельманн та його комікси стали однією з «молодих надій» андеґраундної (хоч таке означення можна використати хіба що за інерцією) комікс-сцени. Поступово торуючи собі шлях через Інтернет та численних видавців, ці жорсткі, проте часто зворушливі історії, вміщають у собі саме потрібний рівень автентичності, який не ріже очі та інші органи чуття спробами бути злободенними. Великою мірою це спричинено відкритістю Гансельманна як автора та його бажанням бути майже прямолінійно чесним із самим собою та читачами, хоч іноді через це робота може бути невдалою. Такий підхід можна назвати відправною точкою, з якої походять і його комікси. По-хорошому контрлітературні (підморгування в бік ситкомів) роботи Гансельманна, незважаючи на свою позірну простоту, неймовірно цікаві тим, що стають все глибшими для читачів. Така комбінація, власне, й принесла австралійцю значний успіх. Цей приклад вкотре показує, як умовна популярна культура може зазнавати неймовірних трансформацій в руках окремих авторів. У цьому випадку до такої міри, що хроніка рутини невдах стала одним із найвпливовіших коміксів останніх років.
