У листопаді 1937 року за підсумками аудієнції у Гітлера, віконт Галіфакс – британський політик та дипломат, писав: «Гітлер був щирим, коли говорив, що не бажає війни».
Цьому присвячена книга Тіма Бувері «Умиротворення Гітлера: Чемберлен, Черчилль та шлях до війни».
Віра в те, що Німеччина та її фюрер Адольф Гітлер не бажають війни та панування, і умиротворення країни можна «купити» ціною низки поступок було, на думку рецензента, «найбільшою британською помилкою ХХ століття».
На думку Ендрю Ровнслі саме ця обставина робить згадану книгу особливо актуальною в час, коли у світі «диктатури знову протистоять демократіям».
У Британії, за свідченнями автора, вистачало прихильників нацизму: Юніті Валькірія Мітфорд любила шокувати публіку римським вітанням та вигуком “Heil Hitler!”, симпатії до нацизму були поширені серед деяких студентських кіл. Прихильно ставився до нацизму редактор “The Times” та видання “The Daily Mail”.
Це стосувалося далеко не лише правих. Лідер лібералів Девід Ллойд Джордж назвав Гітлера «найвеличнішим німцем доби», а соціалістично орієнтовані лейбористи дотримувалися пацифістських переконань, вірячи у безнадійну Лігу Націй та підтримуючи умиротворення.
Проблема була не лише в елітах, але й громадській думці. Лідер консерваторів Стенлі Болдвін визнавав, що уник збільшення оборонних видатків, оскільки пацифістські настрої серед виборців могли коштувати йому прем’єрського крісла й програшу виборів 1935 року.
1936 року Німеччина порушила Локарнські угоди, що забороняли розміщення німецьких військ на західному кордоні. Ремілітаризація Райнської області розглядається автором як явна ознака агресивних планів Гітлера, хоча тоді фактично він до війни ще не був готовий. Нерішучість західних держав додали йому нахабства та певності у правильності власного курсу.
За матеріалами The Guardian
Улюблений сайт літературної критики