З грудня 2016 року у складі Французької академії чотири вакантних місця, які не заповнюються вже декілька років. Останнє голосування щодо можливих нових членів установи відбулося на початку поточного року, однак знову безрезультатно.
У ЗМІ розгорнулися дебати щодо характеру, ролі та майбутнього установи у мінливому світі.
Французька академія – академічна установа у структурі Інституту Франції, що об’єднує письменників та гуманітарних інтелектуалів, котрі традиційно опікуються французькою мовою та красним письменством. Вона була заснована 1634 року за ініціативи першого міністра короля кардинала Рішельє й стала прототипом для багатьох подібних установ у світі (зокрема, Шведської королівської академії у віданні якої Нобелівська премія з літератури). Членство в академії є пожиттєвим, обрання нового академіка можливе лише в разі смерті когось із поточних членів. Тому академіків називають «безсмертними».
Французька академія вважається консервативною інституцією – середній вік безсмертних понад 70 років, у її складі лише один небілошкірий письменник і лише 5 жінок із сорока осіб загалом. Також вона доволі закрита. Прикметно, що жоден із двох нині живих франкомовних Нобелівських лауреатів Жан Марі Ґюстав Ле Клезіо та Патрік Мод’яно – не належать до гурту безсмертних.
Перспектива членства передбачає написання листа від кандидата, після чого його заявка проходить певну процедуру розгляду і лише потім виходить на голосування.
Не змогли стати членами академії Бальзак, Золя, Верлен не отримав жодного голосу «за». Гюґо зміг стати академіком лише після багатьох спроб. Один із найпопулярніших у світі французьких романістів Мішель Вельбек – теж має примарні перспективи членства.
«Ми стурбовані тим, що не знаходимо академіків до смаку академії», – із тривогою зазначив франкомовний гаїтянський письменник Дені Лафер’єр.
Востаннє академія прикувала до себе громадську увагу дебатами щодо унормування вжитку фемінітивів у французькій мові. Академія внесла певні правки в літературний стандарт.
«Тепер Ви мусите писати для університету, тої групи чи іншої. Це жалюгідно! Люди читають більше – це правда, але те, що вони читають – це ідіотизм», – скаржиться академік з 1997 року Жан-Марі Руар. І додає: «Буржуазія помирає». Песимістичний тон налаштовує ніби на його бачення відповіді.
За матеріалами The Independent
Улюблений сайт літературної критики
