Сьогодні святкує 70-річний ювілей український публіцист, громадський діяч, політв’язень та історик дисидентського руху Василь Овсієнко.
Ще будучи студентом філологічного факультету Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, виготовив кілька фотовідбитків трактату Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» й розповсюджував самвидав у середовищі студентів, а згодом допомагав видати VI («київський») випуск журналу «Український вісник», і «Відкритий лист членам ЦК КПРС і ЦК КП України» Лісового.
Працював учителем української мови та літератури в с. Ташань Переяслав-Хмельницького р-ну Київської обл., в цей час написав статтю «Добош і опришки, або Кінець шістдесятників», писав художні тексти.
Заарештований у 1973 р. за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди у формі розповсюдження літератури самвидаву, засуджений до 4-х років позбавлення волі в таборах суворого режиму. У мордовських таборах брав участь в акціях протесту.
Звільнився 1977 р., жив під адміністративним наглядом у рідному селі і працював у колгоспі художником-оформлювачем. Підтримував широкі листовні зв’язки з політв’язнями та їхніми родинами.
У 1978 р. був затриманий міліцією у зв’язку з приїздом до нього Оксани Мешко та Ольги Бабич-Орлової й наступного року засуджений до 3 років позбавлення волі. Під час ув’язнення відмовився свідчити у справах Левка Лук’яненка, Миколи Матусевича, Гелія Снєгірьова, Василя Стуса, Дмитра Мазура, на захист останнього подав заяву в КДБ.
У 1981 р. Овсієнкові оголосили про порушення проти нього нової справи й запропонував написати «покаянну» статтю в газету з осудом діяльності УГГ, членом якої він був оголошений із дня зустрічі з Оксани Мешко. Слідчий обіцяв звільнення ще до кінця кримінального терміну, або — 10 років таборів особливого режиму, 5 років заслання. Покарання відбував у таборі особливого режиму ВС-389/36 в сел. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл. у зоні № 35 на ст. Всехсвятська. Брав участь в акціях протесту. Без клопотання помилуваний указом Президії Верховної Ради СРСР від 12 серпня 1988 р. Менше як за добу, літаком, спецконвоєм допроваджений у Житомир і звільнений 21 серпня. Працював у рідному селі художником-оформлювачем, бо до роботи вчителем не допустили.
1988 р. увійшов до Всеукраїнської координаційної ради Української Гельсінської Спілки. 16 липня 1989 р. обраний головою Житомирської філії УГС. У листопаді 1989 р. — учасник експедиції з перепоховання Василя Стуса, Олекси Тихого та Юрія Литвина. 30 квітня 1990 р. призначений секретарем УРП з видавничих справ. З 1 травня 1997 до 29 квітня 2001 — заступник голови Республіканської християнської партії.
З червня 1998 р. — координатор програми Харківської правозахисної групи.
Співголова Українського комітету «Гельсінкі-90». З 1999 р. організовує експедиції на Соловецькі острови та в урочище Сандармох — на місце загибелі тисяч бранців т. зв. «Соловецького етапу»: Леся Курбаса, Миколи Зерова та інших.
Член правління громадської організації «Міжнародне об’єднання „Соловецьке братство“».
Відзначений такими нагородами:
Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (7 квітня 2009) — за визначні заслуги перед Українською державою у відстоюванні прав і свобод людини, активну правозахисну, гуманістичну і громадську діяльність та з нагоди 60-річчя від дня народження.
Орден «За заслуги» III ст. (26 листопада 2005) — за вагомий особистий внесок у національне та державне відродження України, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і незалежності, активну громадську діяльність.
Орден «За мужність» I ст. (8 листопада 2006) — за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод.
12 січня 2000 — Премія імені Василя Стуса за публіцистику.
17 березня 2006 — премія ім. Івана Огієнка в номінації «Громадська діяльність».
13 березня 2006 — Міжнародна літературна премія Фундації родини Воскобійників у жанрі мемуаристики.
Автор і упорядник низки книжок: “Оксана Мешко, козацька матір. До 90-ліття з дня народження. Спогади. Упорядкував В.Овсієнко” (1995); “Світло людей. Спогади-нариси про Василя Стуса, Юрія Литвина, Оксану Мешко” (1996); “Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. (Передмова) / Харківська правозахисна група; Упорядники Є. Ю. Захаров та В. В. Овсієнко” (2001); “Добром нагріте серце. До 90-річчя І. Б. Бровка (2005); “Оксана Мешко. Не відступлюся! До 100-річчя з дня народження” (2005); “Світло людей: Мемуари та публіцистика. У 2 кн.” (2005); “Василь Стус у віддзеркаленнях. Спогади Василя Овсієнка про Василя Стуса” (2007).
Улюблений сайт літературної критики
