Проведення великих щорічних книжкових виставок уже стало доброю традицією культурного життя чи не всіх країн світу. Підтримує її і сусідня Білорусь, у столиці якої 06–10 лютого 2019 р. відбувся головний книжковий захід країни – XXVI книжкова виставка-ярмарок.
Мінський книжковий ярмарок нагадає українцю львівський Форум видавців, адже й тут програмні заходи відбуваються на культурних майданчиках усього міста, а серце фестивалю – Національний виставковий центр, де експонуються стенди видавництв та відбуваються головні події, замалий, щоб комфортно розмістити учасників та численних відвідувачів. Дефіцит площі впливає на розмір стендів та сценічний простір, утім, на тисняву видавці й автори не жалілися, раділи ажіотажу.
Про білоруську гостинність
Цього року країною-гостем було оголошено США, однак через урядовий «шатдаун» американці відмовилася від участі, тож тон знову традиційно задавала Росія. На її стенді відбувалися заходи за участі не лише російських, а і провідних білоруських авторів, наприклад автограф-сесія відомої Нобелівської лауреатки С. Алєксієвич. Водночас презентація «Богуслава Радзивіла» (за участі Надзвичайного і повноважного посла України в Республіці Білорусь І. Кизими) стала помітною подією Центрального майданчика Національного стенду Республіки Білорусь.
Людним і активним був також польський стенд: за інсайдерською інформацією, було укладено кілька контрактів на переклад білоруською мовою польських авторів. Іще кількадесят країн були представлені на рівні стендів посольств. А от діяльність та експозиція українського національного стенду викликала подив через засилля представлених російськомовних видань – класичної і дитячої розвивальної літератури. На жаль, зараз цікавий білоруському читачу український автор може розраховувати лише на білоруську гостинність. Але цікавість до української книжки в Білорусі є, це доводять свіжі переклади білоруською кількох помітних українських новинок, тільки щоб вдовольнити читацький запит, білоруські видавці самі їдуть до України.
«Більше, ніж книжки»
Це офіційне гасло книжкового фестивалю в Білорусі. Його атмосфера справді приємна, святкова, але специфічна й може здивувати пересічного відвідувача нашого Книжкового Арсеналу, бо вельми нагадує десерт, який я скуштувала в Мінську: традиційний білоруський драник із присипкою з бекону та кулькою солодкого морозива поверх – непоєднувано, але смачно! Відвідування безкоштовне, впадає також в око любов організаторів до розважальних програм, співи й танці лунають тут на кожному кроці, так само, як презентації видань і фахові дискусії. Можливо, це пояснюється недовірою організаторів до можливостей книжок та їхніх авторів самостійно забезпечити поважну відвідуваність пропонованих заходів, але так чи інакше – і книжки, і музиканти своє завдання виконують пречудово: біля стендів ніде яблуку впасти.
Додатковими цікавинками фестивалю були поетичні автобуси, де звучала поезія, а також тижневий гастрофест, де у столичних закладах-партнерах фестивалю можна було скуштувати страви з літературних творів, наприклад, імператорську закуску з «Пісні льоду та полум’я» чи то верещаки Якуба Коласа. Ідея, варта наслідування!
Проблеми та перспективи
За інформацією з офіційних джерел, цьогоріч МКВЯ відвідало понад 61 тис. гостей. Аудиторія різноманітна, представлені всі вікові категорії, для дітей працювали дитячі майданчики. Про те, що виставка була успішною, свідчать численні відгуки учасників, видавці задоволені продажами, хвалять Національний стенд, де цього року експонувалися книжки не лише традиційних державних, а й приватних видавництв. Книжки тут купують осмислено й вибірково, адже середня вартість білоруськомовного видання значно вища, ніж аналогічного українського, перетинає психологічну позначку – еквівалент 200 грн. Одначе, як можу судити з власного досвіду, люди, завітавши на зустріч з автором, його книжку купують і готові відстояти немаленьку чергу за автографом…
Проблеми українського та білоруського книжкового ринку схожі. Без сумніву, приватним білоруським видавцям важко конкурувати і з російськими книжковими гігантами, і з державними видавництвами, дається взнаки відсутність державної підтримки, дефіцит торгових мереж, невизначеність мовної політики, тож наклади книжкової продукції там зазвичай дуже невеликі, видання масової літератури рідко перетинають позначку в тисячу екземплярів. Тож затребувані білоруські автори або пишуть російською або намагаються паралельно видаватися в Росії та інших країнах.
Але білоруські видавці оптимістично дивляться в майбутнє і простягають руку українському автору. Мова книжки – це мова нації, і саме книжці найлегше подолати кордони та достукатися до людських сердець.
