Історія України, подібно до історії Хозарії у Мілорада Павича, «записана» на шкірі її мешканців. І серед «визволителів» України та «переможців» над її людністю ніколи не бракувало охочих здерти цю шкіру, щоби таким чином «звільнити» українців від їхнього минулого. Втім, і в самій Україні завжди вистачало тих, хто через нестерпне свербіння намагався скинути цю шкіру, а найвправнішим із них навіть удавалося вивернути її, неначе рукавичку. При цьому найбільш проникливі з них нарікали на неприпустиму героїзацію українцями свого минулого і діагностували в них отруєння історією, а як протиотруту пропонували їм амнезію.
Революція Гідності та наступна війна з Росією нанесли на ту шкіру нові письмена, однак це спричинило не отруєння, а наснаження історією, і не амнезію, а анамнезис – пригадування нацією свого минулого, переосмислення власних історичних символів і надання їм сучасних сенсів і значень.
Збірка містить 33 есеї 1992–2018 років про історичну пам’ять як основу ідентичності людини та її нації.
Улюблений сайт літературної критики
