На одному публічному виступі Оксана Забужко, розповідаючи, як писала «Казку про калинову сопілку» на тихій затишній віллі «Вальдберта» – баварській літературній резиденції, де й Андрухович створив свою «Московіаду», – підсумувала, що для спокійного і вдалого письма має бути «комфортабельний монастир». Справді, як і монахам, письменникам для, даруйте за пафос, служіння літературі, потрібне те саме: можливість усамітнення, вільний час і нагода для інспірації. Щоправда, краще без високих мурів і холодних келій, заутреніх літургій і примусових єпитимій, без виснажливого посту й обов’язкового целібату. Краще в маєтку з лоджіями, щоби навколо парк або ліс, поруч озеро, гори… Можна й у місті – але посеред історичного центру з красивою архітектурою, адже пейзаж чи ландшафт тут дуже важливі.
«Філософія, – писав Арістотель, – потребує дозвілля». Те саме з літературою
Для резиденції (не плутати residence з residency) важлива відсутність нав’язаної дисципліни. Розклади й дедлайни, похвали й покарання – усе автор чи авторка, може собі вигадати самотужки, якщо захоче. «Роби, що хоч» – єдиний закон Телемського абатства, де не було годинників, але чиї мешканці «були вельми обізнані, серед них, як чоловіків, так і жінок, не знаходилося жодного, хто б не вмів читати, писати, музичити, говорити п’ятьма-шістьма мовами і кожною з них компонувати і поезійки, і прозу». По суті найпершу концепцію мистецької резиденції розробив саме письменник і священик Франсуа Рабле. Його пародійний проект обителі був утопічним: крім «книгосховища, де зберігалися книжки грецькою, латинською, гебрейською, французькою, тосканською та еспанською мовами», там були театр, галерея з фресками, арена, садок, басейн, лазня, звіринець, іподром і кінний манеж; самих телемітів налічувалося 9332, а забезпечував їхнє раювання власним коштом сам Ґарґантюа.
Деякі резиденції пропонують повний пансіон, покривають витрати на дорогу та ще й надають резидентам стипендію, а деякі забезпечують лише безплатне помешкання. Існують і такі, що працюють за принципом коворкінгу: автор платить за все, але зате немов живе в літературному салоні й може як працювати над текстом, так і стати учасником семінарів, майстер-класів і лекцій, заводити знайомства з іноземними колегами, щоби підтримувати ці комунікації в майбутньому.
Сусідство дійсно здатне неабияк впливати на творчість. У червні 1816 р. на швейцарській віллі Діодаті імпровізовано склалося щось украй схоже на резиденцію – і в кількох письменників, які опинилися там разом на тривалий термін, виникли задуми текстів, провідних для світової літератури. Винайняв віллу лорд Ґордон Байрон, який приїхав зі своїм особистим лікарем Джоном Полідорі й запросив погостювати Персі Біші Шеллі, Мері Ґодвін та її кузину Клер Клермонт (майбутню матір доньки Байрона). Це був т.зв. «рік без літа»: напередодні трапилося виверження вулкану Тамбора й навіть на швейцарській рів’єрі повсякчас дощило. Кілька днів негоди друзі провели за спільним читанням «Фантасмагоріани» – антології німецьких страшилок, а тоді Байрон запропонував усім вигадати щось таке власноруч. Сам він лишень озвучив свій задум, однак втілювати його відмовився, тож Полідорі підхопив ідею й написав новелу «Вампір», яку пізніше надрукував під іменем свого пацієнта. Цей посередній твір спровокував цілу хвилю романтичних текстів про упирів-аристократів, кульмінацією яких наприкінці століття став «Дракула» Брема Стокера. Лорд Байрон натомість написав у Діодаті уривок майбутньої поеми «Мазепа» і третю пісню «Чайльд Гарольда». А ось перейнята теоріями месмеризму й гальванізму 18-річна Мері Ґодвін – донька першої феміністки Мері Волстонкрафт і майбутня дружина Персі Біші – Мері Шеллі на віллі Діодаті почала свій іще готичний, але вже науково-фантастичний magnum opus «Франкенштейн, або Новий Прометей».
Резиденції це місця, сказати б, колективної самотності, де необхідний для роботи спокій не перетворюється на нудьгу, тому що довкола учасники, які так само працюють над своїми творами. Саме усвідомлення цього неабияк стимулює долати прокрастинацію, а спілкування, культурний обмін з іншими резидентами сприяє циркуляції натхнення. Існують резиденції широкого профілю, які приймають і письменників, і перекладачів, і художників, і музикантів, та вузькоспеціалізовані, де мешкають, наприклад, винятково поети, чи драматурги, чи скажімо, автори детективів. Фінансують резиденції міністерства культури, міська влада або окремі фундації чи меценати.
Попри те, що літературні резиденції та ґранти на написання текстів явища доволі молоді, історія знає чимало благодійників, чиї імена знамениті саме завдяки їхній мудрій щедрості
Найперший і найвідоміший – настільки, що його власне ім’я стало прозивним, – Гай Цільній Меценат. Не просто спонсор, а й добрий друг Вергілія, Горація, Овідія, Проперція, Тіта Лівія та інших поетів, істориків і драматургів, Гай Цільній міг собі дозволити й на імператора гримнути, коли вважав його політику занадто кривавою. Меценат власноруч виготовляв вино «Меценатіан» і сам писав поеми й діалоги, але пам’ятають його не за це. Вісім од – на дві більше, ніж самому Октавіану Августу, – присвятив своєму покровителю Горацій, і, на диво, вони геть не виглядають підлабузницькими. В одній поет навіть пише, що волів би піти з життя раніше за друга, адже не переживе його смерті. Так і сталося: Горацій помер за два місяці після Мецената. Про якісь фінансовані ним античні аналоги літрезиденцій говорити складно, однак, відомо, що Горацій отримав від Мецената в подарунок гірський маєток Сабінум, а Вергілій – пожиттєву стипендію на створення «Енеїди», замовленої йому імператором.
До речі, у багатьох країнах Європи, Азії, Африки та в окремих штатах Америки подосі існує відгомін середньовічної традиції заводити придворних поетів, або «поетів-лауреатів». «При дворі» казенним коштом вони більше не живуть, однак на визначні державні свята й урочистості отримують замовлення на тексти для публічного виконання.
А ось фундатори резиденцій письменникам нічого не замовляють – ті хіба вказують наприкінці творів, де саме над ними працювали. Максимум, учасника просять написати підсумковий есей про враження від перебування в резиденції. У цьому сенсі «Intermezzo» Михайла Коцюбинського є саме таким класичним есеєм. Присвячене кононівським полям, воно описує дні гостювання автора в 10-кімнатному сільському маєтку видатного мецената і видавця Євгена Чикаленка.
Читайте також: Володимир Панченко. Утомлений людьми, зцілений сонцем
«Дивний пан», як називали його селяни, Євген Харлампійович не лише шляхом регулярних дотацій «зберіг» для української літератури вже ладного було писати російською Володимира Винниченка, а й влаштовував у себе в Кононівці рекреації Борисові Грінченку, Олександрові Олесю, редакторові «Київської старовини» Володимирові Науменку та багатьом іншим культурним діячам. При НТШ у Львові Чикаленко організував фонд допомоги українським письменникам ім. Мордовця, збирав кошти на лікування Івана Франка та дбав про стан Шевченкової могили на Чернечій горі.
Офіційні літературні резиденції на території України виникли в 30-х роках і називалися «будинками творчості письменників»
Найвідоміші розташовувалися в Ірпені, в Одесі, у садибі Чехова в Ялті й у будинку Волошина в Коктебелі. Загалом Спілка письменників колишнього СРСР володіла 22 такими пансіонатами. Коли літератори не лише жили разом, як у харківському будинку «Слово» та київському Роліті, а і їздили на відпочинок, КГБ легше було за ними шпигувати.
За кордоном, здебільшого в Німеччині та США, перша хвиля мистецьких резиденцій почалася в 1880-х: це були цілі комуни художників, які в невеличких поселеннях облаштовували собі простір для роботи. У Ворпсведській колонії неподалік Бремена жили й письменники: Томас Манн, Гергард Гауптман і Райнер Марія Рільке.
У 1990-х літературні резиденції поширилися по всьому світу: Азія, Африка, Латинська Америка. Владні структури збагнули, що це один із найкращих способів розповідати світові про своє місто та налагоджувати міжнародні зв’язки. На резиденції нарешті почали їздити українські автори та, перейнявши цей досвід культурної дипломатії, створювати аналоги в Україні. «Станіславський феномен», Карпатська літературна резиденція, новостворена Харківська літературна резиденція, резиденції в рамках фестивалів Meridian Czernowitz і Drama.UА, резиденція при літературному центрі ім. Шмуеля Аґнона в Бучачі, «Над Богом» у Вінниці й, деякою мірою, мистецький хутір Обирок на Чернігівщині, «Карпатська літшкола» Центру літературної освіти й «Семінар творчої молоді» в Ірпені, – поки що не так багато. Історія наших літературних резиденцій щойно починається…
