Осінь — традиційно врожайна пора на дитячі книжки. Цього року врожай книжок може задовольнити і найменших читачів, і старшокласників, і навіть їхніх батьків. Власне, батьки можуть почуватися найбільш привілейованою категорією, адже до них однаково проникливо заговорять і барвисті книжки-картинки, і дотепні книжки для підлітків.
Особливий привід порадіти мають фанати «Петсона і Фіндуса» — вийшла друком довгоочікувана книжка «З Фіндусом цілий рік» у перекладі улюбленої Галини Кирпи. Свен Нордквіст, мабуть, жорстока людина, адже відмовляється штампувати нові й нові історії про Петсона і Фіндуса, незадоволений незмінністю героїв та антуражу. Прекрасна новинка, яка вийшла друком трохи раніше, — «Як дідусь шукав капелюха», не отримала належного розголосу, адже читачі насамперед сподіваються на щось новеньке про іншого дідуся та його кумедного котика у смугастих штанях. У новій книжці Нордквіст виступив лише ілюстратором, ідея й текст належать іншим авторам. Та й історії як такої в книжці немає — зате є безліч цікавенних штук, які потішать дітей і батьків. «З Фіндусом цілий рік» — книжка-календар, за структурою подібна на достопам’ятні альманахи «12 місяців». На кожен місяць у році є по декілька цікавих активностей, якими займаються Петсон і Фіндус, і які цілком можуть повторити щасливі родини, які придбають цю книжкову новинку від Тернопільського видавництва «Навчальна книга — Богдан».
Інший улюблений скандинав, який завітав до нас з новою книжкою, — Клаус Гаґеруп. У нашій країні він відомий своїми підлітковими повістями про Маркуса Сімонсена. Просунуті читачі пригадають ще декілька книжок, серед яких і замішана на психологізмі «Золота Вежа». Нова книжка за стилістикою стоїть десь посередині. Написана своєрідною прозопоезією, «Дівчинка, яка рятувала книжки» (ВСЛ) вабить око ілюстраціями кольору сепія від Лізи Айсато. А потрудилася над українською адаптацією не Галина Кирпа, як усі подумали (вона-бо працювала з попередніми книжками Гаґерупа українською), а інша улюблена перекладачка Наталія Іваничук. Їй вдалося відтворити історію так, що її легко можна читати у школі під час сторі-тайму (чи по-нашому — на уроці читання). Формат і оформлення книжки такі, що її куплять собі й дорослі любителі книжок, адже головна героїня — залюблена у книжки дівчинка, яка товаришує з бібліотекаркою та прагне порятувати від утилізації книжки, яких ніхто не читає. На сторінках знайшлося місце роздумам про старість, а ще — опису того, як за допомогою таємничої книжки та купи натхнення можна створити у містечку книжковий ажіотаж. Відтак, окрім школярів середніх класів, «Дівчинка…» повинна зацікавити також і активних дівчат і хлоп’ят із довкола літературної тусівки.
Щоб завершити з норвежцями, згадаю ще про Рене Белсвіка. Нове для українського читача ім’я відкриває харківський «Читаріум», розпочавши видання історій про Булькала. Цього разу під однією обкладинкою з промовистою назвою «Булькало» зібрано три перші казки славетного циклу. За інтерпретацію книжки українською взялася перекладачка і авторка ЛітАкценту Ірина Сабор. Цікаво, що на відміну від двох попередніх книжок, візуальний ряд цієї — суто український. І якщо ви досі не чули про Марину та Дмитра Демковичів, то милі, концептуальні чорно-зелені ілюстрації-скетчі точно змусять запам’ятати їхні імена й чекати на нові книжки з їхніми малюнками. Що ж до самих історій — то вони прості й легкі, філософські й милі. Читачу неодмінно пригадається і долина мумі-тролів Янсон, і країна Вінні-Пуха Мілна, і казкове місто Коротульок Носова. У книжці навіть є мапа країни біля річки, на якій можна легко побачити і дім булькала, і нору лиса, і будинок Октави… Однак творіння Белсвіка — особливе, його казки ні з чим не сплутаєш, а видавець — як бачимо — постарався закріпити ефект. Читачам молодшого шкільного і старшого дошкільного віку лишається лише насолоджуватися і сподіватися на продовження.
А ось школярам середньої ланки припаде до смаку інша новинка, цього разу з Києва. Саме київське видавництво «Знання», яке ще кілька років тому ніхто б у такому не запідозрив, взяло на себе почесну місії познайомити їх зі знаною англійською авторкою фентезі Дженні Німмо. Її цикл «Діти Червоного короля» розпочинає свою ходу українськими книжковими полицями з найпершої історії «Чарлі Бон і Таємничий дар». Цікаво, що видавець саме цю (американську) версію назви, таким чином асоціюючи свою книжку з Гаррі Поттером і сподіваючись на увагу до Чарлі фанатів іншого хлопчика чарівника. Між тим, світ Німмо геть не схожий на світ Ролінґ. Німмо поселяє своїх чарівників у звичайному «маґлівському» містечку, їхні діти навіть ходять до школи разом зі звичайними школярами. Водночас, у світі чарівників триває міжусобна боротьба, поки що окреслена банально — «добрі» проти «поганих». Інтриги, змови, таємничі ритуали — все це відбувається за спиною Чарлі й обіцяє знайти продовження у наступних книжках. Перша ж книжка є своєрідним трампліном у новий ні на що не схожий світ магії. Сподіваюся, що незабаром з’являться і решта частин епопеї (їх уже є вісім), адже у «Чарлі…» є все, що треба для успіху! Тут вам і таємниче зниклий батько головного героя, і чарівницька школа, і звичайно ж — вірна дружба. Переклад українською виконала Марія Головко, досі знана завдяки своїм перекладам творів Кіплінґа, О. Генрі, Конрада та інших класичних книжок. Якщо не брати до уваги «волосся схожого на живопліт» та ще кількох неоковирностей, з роботою вона впоралася.
Якщо ми вже заговорили про середню школу, то як не згадати про книжку «Середня школа. Найгірші роки мого життя» Кріса Теббетса (КМ-Букс). Ця книжка на перший погляд сестра-близнюк «Щоденника слабака» Джефа Кіні та «Чудовий світ Тома Гейтса» Ліз Пічон. Однак несподівано Кріс Теббетс зумів здивувати. Тут нема статичних пласких незмінних героїв Кіні, зате є не менш смішні епізоди. Немає відвертою клоунади Пічон, зате є добрий гумор. І так само. Як і дві оці книжки, у «Середній школі…» є купа малюнків, створених Джеймсом Паттерсоном, які доповнюють, а іноді й заміняють текст. Не даремно ім’я Джеймса винесено у заголовок. Тут і герой-оповідач має найкращого друга на ім’я Лео — художника. Фабулу історії формує рішення хлопчака неодмінно порушити всі-всі правила, записані у шкільній брошурі. Під’южджуваний Лео, знеохочений проблемами в сім’ї, він вигадує нові й нові способи втрапити в халепу, започатковуючи справжню небезпечну гру-квест… Це було б цікаво, але без вогника, якби не паралельні лінії: дружба з Лео (о, цей таємничий Лео, про якого ми дізнаємось усе-усе аж наприкінці!), стосунки з матір’ю, конфлікти та взаєморозуміння з учителями… А ще — несподівана розв’язка, у якій сходяться всі лінії, всі ходи і даються відповіді на всі запитання. А видавці вже обіцяють продовження! Цікаво, чи перекладатиме його Ольга Захарченко — молода перекладачка, яка раніше перекладала для «Книголава» з англійської книжку шведського автора Фредріка Бакмана «Моя бабуся просить їй вибачити» та має вже декілька перекладів з англійської. У «Середній школі…» майже не помітна присутність третього, когось, хто стояв би між читачем і автором — і це гарна характеристика. Однак дивує рішення перекладати у сучасній книжці «місіс» та «містера» як пані й пана, і зовсім спантеличує звертання героя-оповідача до читача «на ви», хоча мова йде про однолітка, підлітка, якому дуже-дуже цікаво буде прочитати отаку історію з таємницею й несподіваним фіналом!
Де можна бути спокійним за переклад, то це — традиційно — у книжках львівського видавництва «Урбіно». Ось і новинка «Привіт, Вовки!» Дороти Касьянович у інтерпретації Божени Антоняк тішить око і серце не лише сюжетом і обкладинкою, але й мовою. Головним героєм повісті є десятирічний Філіп. Він має вічно зайнятих батьків і люблячу тітоньку-письменницю, а ще — у нього бурхлива уява і талант до письменництва. Це дуже тонка книжка про стосунки між дитиною та батьками, про те, наскільки важлива є для дітей батьківська увага, і як багато насправді втрачають батьки, не приділяючи часу дітям… Відтак мені навіть важко сказати, кому потрібно радити книжку в першу чергу — дітям чи їхнім батькам? Здається, це навіть не книжка для родинного читання — бо батьки ніяковітимуть, читаючи своїм дітям про короля Металекса, який втратив сина через свій егоїзм, а діти так само почуватимуться від цього не в своїй тарілці. Думаю, найкраще, якщо книжку прочитають діти, потай від батьків, а батьки — потай від дітей. Це допоможе їм стати добрішими одне до одного й якось таки вибратися на велосипедну прогулянку до омріяної луки — разом… Або посидіти вкупі з новенькими книжками — благо, цієї осені вони вродили!
Перекладач з англійської мови книжок Р. Кіплінґа, Дж. Вілсон, С. Кулідж та ін. Кандидат біологічних наук. Незалежний критик.
